Розглядаючи невеличке фото, знову сиділа одна в звичній кімнаті. На ряди акуратно застелених ліжок падало сонячне проміння. Поміж сірих стін панувала важка та похмура атмосфера. Лише невеличка ваза із п’ятьма свіжозірваними ромашками додавала настрою.

Таких історій безліч, але ще більше таких сердець: самотніх, не зігрітих материнською ніжністю, ображених на долю, часом відлюдькуватих та разом із тим переповнених надією.

...
Читати далі... .

Вони познайомилися минулої весни. Вона, сидячи на підвіконні, годувала хлібом голубів. Тим часом із вікна сусіднього гуртожитку виглянув юнак. Коли побачив її, прокричав: «Позич коробку сірників!».

За хвилину хлопчина вже крокував до сусідньої будівлі, у якій жила незнайомка. Дивно, та коли наважився підійти ближче, то побачив уже не її, а біляву подругу, котра відгукнулася до нього. Не знав точно, на якому поверсі живе та, яку хотів попросити про послугу.

< ...
Читати далі... .

Завжди захоплювалася сильними жінками. Таких називають «вамп», «залізна леді», «скала». Вони не дарують іншим розкіш бачити їх заплакані очі, сутулі плечі. Захоплювалася ними, адже за будь-яких обставин можуть вигнути губи в посмішці, не забруднюючи і без того сіру буденність, своєю кислотою душі. Вони не плачуть, не б’ються в істериці, не показують слабинку, «тримають планку». Не бояться говорити минулому: «Прощавай!». Вміють спалювати мости, не шукаючи вцілілих частин, якими можна повернутися.

...
Читати далі... .

Одні приходили в моє життя і залишалися, інші проходили повз, а деякі просто залишали на самоті. Залишали зруйновані мрії, надію, віру, що згодом виливалися у той важкий життєвий досвід, яким чомусь усі пишаються, але ніхто не називає його ціну.

Залишали засмічену непотребом душу. Немов пройшли чистим паркетом у забрудненому взутті. Добре, якщо без тривалих зупинок і лише в один бік. Та це не найважче. Страшно стає тоді, коли все забирають із собою, життя без потрібної людини втрачає сенс, а той, хто обіцяв бути поруч, попрямував не озираючись. Ось ...
Читати далі... .

«Моє сонечко» – напевно, саме так буду шепотіти, дивлячись на тебе сплячого в ліжечку. Виснажена постійним доглядом, сірою буденністю, одноманітністю днів, але без міри щаслива від того, що матиму такий скарб. Так обов’язково буде, адже я цього хочу.

Носитиму 9 місяців під серцем, а одного дня відчую, як ти повертаєшся чи штовхаєш ручкою у живіт, ніби хочеш передати привіт. І так буду радіти з цього, розповідати про таку важливу подію в нашому житті.