Поїзд мчав із феноменальною швидкістю. Монотонний стукіт коліс заколисував, тому атмосфера у вагоні була спокійною.

Дівчина сиділа, закинувши ноги на сидіння та поринувши у світ вигаданих персонажів. Юнак навпроти уважно вдивлявся в риси дівочого обличчя. Навіть не знаючи змісту книжки, по її обличчю міг «прочитати» усі події, що там відбуваються.

...
Читати далі... .

Вона ніколи не вирізнялася серед інших: звичайна людина з багатьма мирськими турботами. Зажди метушилася і все частіше чула від татка: «Ти дуже поспішаєш жити. Перепочинь!». Як же можна було спочивати, коли стільки речей ще перебували у списку «Невідоме. Не спробувала»? Стрибок з парашутом, похід у гори, приборкання моторолера, велике кохання, гучне весілля, зграйка малюків…

Кожного дня додавалось все нове і нове! У голові якимось чином з’являлась думка: «А р ...
Читати далі... .

Я відчуваю тебе щохвилини. Згадую посмішку, коли мені хочеться кричати в самотності зі своїм сивим болем. Твої поцілунки, коли засинаю, а просинаючись, ще й досі чекаю, що проведеш рукою по моєму довгому волоссі, сядеш тихо на ліжку, подивишся на мене своїми карими оченятами та й сховаєшся у метушливих буднях.

...
Читати далі... .

– Чуєш, бабусю, а я купила собі нові кросівки. Що-що? Питаєш, коли вже врешті похвалюсь тобі новими туфельками на каблуку? Бр-р-р, хіба можливо ходити на тих підборах?.. Ні, краще вже кеди…

А ще сьогодні з університету принесла тобі п’ятірку. Навіть дві. Ой, все забуваю тобі розповісти… А Денис то в армію йде. Ну той, що ти мене із ним ще з шостого класу одруж ...
Читати далі... .

Дивна річ – базар! Одяг, взуття, прикраси, техніка, побутова хімія, овочі, риба, бублики, цукерки... Усе це з дитинства милувало нам очі, коли мама нервово протягувала за руку крізь гамірний натовп.

І ніколи навіть не задумуєшся над тим, що цей своєрідний механізм якнайточніше відбиває наше суспільство!

...
Читати далі... .