Обожнюю, як сонце топиться за обрієм. За завісою густого сіро-молочного сяйва розкидає свої палкі й вогненно-лагідні руки-промені, намагаючись, ще хоч на годину вчепитися за цей бік світу. Соснові ліси розкидають кілометрову тінь на безкрайні пшеничні поля, де цілий день трудилися тутешні мешканці. Я їду додому!

Минув ще один тиждень навчання в місті, час відвідати батьків, пригорнутися до маминих рук, розказати про все нове і обговорити давно забуте. Далека дорога так виснажує і хочеться лишень подихати свіжим сільським повітрям, розглянути місця, де минуло дитинство, пройтися ще хоч раз шкільною стежиною. О, а як приємно зустріти дорогою котрогось з к ...
Читати далі... .