– Чуєш, бабусю, а я купила собі нові кросівки. Що-що? Питаєш, коли вже врешті похвалюсь тобі новими туфельками на каблуку? Бр-р-р, хіба можливо ходити на тих підборах?.. Ні, краще вже кеди…

А ще сьогодні з університету принесла тобі п’ятірку. Навіть дві. Ой, все забуваю тобі розповісти… А Денис то в армію йде. Ну той, що ти мене із ним ще з шостого класу одружити збираєшся. Так-так. Та не кажи дурниць. Чого це я маю його чекати? Він мені що, наречений чи як?.. І те, що ти вже нафантазувала про наше з ним майбутнє сімейне щастя – то дурниці. Не хочу і не буду. Він друг і все! Гаразд…

Хочеш бананчик? Знаю, ти любиш. Три кілограми купила. То я ще дам. Не хочеш?.. Ну добре, тоді завтра принесу. Як Марійка? О, Марійці скоро вже шість буде, до школи наступного року піде. Ліда їй книжечки навіть англійською купує, щоб краще вчилась. Вона тобі теж п’ятірки приноситиме, а хоча ні – дванадцятки. Це ж школа… Ех, де мої шість років?.. Мені ще б м’яча поганяти, на лижах, на санчатах покататись. Пам’ятаю, прийду я з морозу, вся така, як бурячок, та ще й інеєм покрита, а ти мене грієш долонями і руки мої жаб’ячими лапками називаєш…

– Дівчино, йдіть вже додому – грубий чоловічий голос перериває нашу розмову. – Ідіть, бо стемніло вже, зараз шпана всяка тут почне вештатись. Я зачинятиму ворота, щоб вони тут не бешкетували. Приходьте завтра, як схочете.

Востаннє дивлюсь у твої сизі гранітні очі, кладу квіти на холодну плиту і йду геть.

– До зустрічі, бабусенько!..

Дарина МУДРАК