Байдужість… Це, напевно, найгірше почуття. Можливо, байдужість і не є почуттям…

Раніше, дивлячись йому в очі, душа наповнювалась якимось незбагненним позитивом, усі переживання зникали, натомість приходило почуття захищеності, спокою. Завжди була впевнена, що ідеальне життя можливе. Можете вважати мене ідеалісткою, але дійсно так думала. Знала, що поряд є найрідніша людина, яка не образить та іншим не дозволить цього зробити… Що у будь-якій ситуації мене підтримають, зрозуміють і в найстрашнішій халепі будуть на моєму боці! Як же я помилялася…

Найгірше те, що сталося все неочікувано, різко… Наче ніж у спину. Словами неможливо передати почуття, коли зраджує людина, яку ти поважав, любив, вважав найкращим подарунком долі. І враз у голові закружляли тисячі думок, як сніжинки завірюхою: «Чому він так вчинив?», «Що зробила неправильно?», «За що так зі мною?»… Ти щиро не розумієш, у чому «прокололась». Здавалося, що все йде якнайкраще, а тут неначе грім серед ясного неба…

Спочатку стає нестерпно боляче. Здається, що й дихання зникає… Але це швидко проходить. У мелодрамах занадто перебільшують роль емоційного болю! Вже через декілька годин, коли ти знову в змозі тверезо думати, починає переповнювати ненависть, гнів, що хоче вийти назовні. Лють зсередини обпікає, наче киплячий чайник. І враз забуваються всі приємні спогади, пов’язані з ним… З тим, хто завдав болю. Ненавидиш його, як найлютішого ворога, здатна зробити все, щоб завдати такого ж болю! Знищити усе, що приносить йому радість, перетворити його життя на кошмар. Знаєте, з одного боку це не так вже й погано, бо ти відчуваєш приплив сил, якусь незрозумілу безстрашність. Та з іншого боку, засліплена гнівом можеш наробити те, за що буде дуже соромно…

Помста – це перша думка, що приходить у голову після зради рідної людини. Це захисна реакція, аби показати, що ти не боялася зробити боляче, просто не було нагоди. Ображеною ти думаєш, що після помсти заспокоїшся, усе відійде на другий план. Але неважливо, помстилася ти чи ні, після усвідомлення правди, болючого прийняття реальності, розуміння того, що вже не буде як раніше, приходить вона – байдужість.

Знаєте, байдужість – це не добре і не погано, це не приємно і не боляче… Байдужість – це ніяк. І це жахливо. Кажуть, що коли ти відчуваєш до людини щось, навіть ненависть – це добре, але якщо тобі байдуже, тоді ти втрачаєш людину…

Справді, байдужість – це не так страшно, як нам показують у мелодрамах американські режисери: ніякої дірки у грудях немає і життя продовжується в звичному темпі. Просто ненадовго втрачаєш сенс цього життя.

Марина СТАСЮК