Березень ознаменував прихід весни (хоча б календарно), а також приніс із собою одне з найважливіших у пострадянському просторі свят – Міжнародний день жінок. Тому просто неможливо оминути увагою наших любих дівчат.

Сьогодні в епоху жіночої емансипації та фемінізму жінки все частіше хочуть бути рівними з чоловіками в усіх сферах життя. Минули ті часи, коли дівчатам було заборонено навчатися, брати участь у політичних справах і проявляти будь-яку активність. У сучасному світі (крім східних країн) жінки не поступаються у правах чоловікам. Можна сказати, що феміністки минулого здобули перемогу для своїх дочок та онучок. Але чи дійсно це перемога, і чи принесла вона позитивні результати? Рівноправність – важливий фактор сучасного суспільства, але разом з тим, він має свої негативні наслідки.

Західна цивілізація зі своїми демократичними стандартами готова всім надавати права і свободи. Завданням фемінізму у широкому сенсі є прагнення жінок до рівноправностізчоловіками в усіхсферах суспільства. Та чи можливо це, виходячи  з фізичних та психологічних можливостей і завдань кожної статі?

Дівчатам з самого дитинства нав’язується образ незалежної, сильної, у якої майже атрофовані усі жіночі риси характеру. Усе пропагує нові стандарти гендерної рівності, де мова йде вже не про права, а про поведінку. А це ж зовсім різні речі!

У такому суспільстві жіноча стать з кожним поколінням вбирає в себе все більше чоловічих рис. Але, як відомо, у природі все знаходиться в рівновазі. Тому із більшою втратою жінками своїх рис, вони все більше з’являються у чоловіків. Це відбивається як на манері поведінки, характері, так і на одязі (все більш модними стають речі «унісекс»).

Сьогодні все менше пропагується образ справжньої жінки: ніжної, турботливої, лагідної. У дівчат майже не залишається чистих материнських почуттів. Коли дівчина в одній руці тримає дитину, а в іншій – цигарку або пляшку пива. Це вже стало буденною картиною. В гонитві за кар’єрою сім’я відходить на другий план. В такій атмосфері ростуть діти, які не отримують в потрібній кількості любові та тепла. І все це схвалюється суспільством.

Хіба може жінка – берегиня сімейного затишку й тепла, стати такою як чоловік? Чи залишиться вона тоді справді жінкою? Запитаємо це у майбутнього покоління, яке буде виховане на нових стандартах моралі. А поки що нам залишається тільки споглядати непомітну підміну цінностей, яку нам видають за нові свободи…

Артем ПАРИДУХА