«Дайте пару копійок для моєї маленької дитинки, щоб купити поїсти», – на колінах благав кволий чолов’яга всіх перехожих, що проходили повз нього.

Звичайно, відірвати від серця кровно зароблені декілька гривень не важко, особливо, якщо їх просить бабця, жінка чи дитина. Але коли підходять чоловіки і нав’язливо розповідають заздалегідь придумані казки – це, правду кажучи, викликає огиду до таких людей і виводить із себе. Нещодавно така ситуація трапилася і зі мною.

Якось йшов на залізничний вокзал. Погода була похмурою, накрапав дощик. Ще здалеку запримітив згорблене сіре тіло. Пройшовши повз мене, чоловік зупинився і сказав: «Скільки тобі не шкода на хліб для моєї дитинки?». Зазвичай, до таких людей у мене одразу прокидається співчуття. Але цей чоловік був напідпитку і ледве тримався на ногах. Оскільки зустрів його тут не вперше та ще й у такому стані, то одразу відповів, що мені для моєї дитини не шкода себе. Якби знав, що моя дитина голодна, – робив би усе, аби цього не сталося. Тим паче, що тепер для чоловіків робота завжди знайдеться.

Мені більше шкода тих, хто грає чи співає на вулицях, у вокзальних переходах. Хай краще віддам декілька гривень тій людині (будемо вважати за талант), попередньо не знаючи, на що вона їх витратить, аніж якомусь п’яному перехожому.

А що ж стосується того чоловіка, то він, нічого не сказавши і не опустивши очі, пішов. Я ще довго дивився, проводжаючи його поглядом. Можливо, він задумався над моїми словами. А може, піддався владі алкоголю, забувши про голодну дитину, просто пішов? Але відповідь тут повинна бути одна – на хліб повинно бути не шкода тільки самого себе!

Андрій КОВЕРЗЮК