Цьогоріч одне з величних свят всього християнського народу – Водохреще зустріло вінничан не найкращими погодніми витівками. Проте, дощ і відлига не завадили провести цей день здорово та з екстримом.

Після вранішньої літургії жителі міста освячували воду в місцевих церквах, колядували та щедрували. Це останнє свято, яке закриває новорічно-різдвяних цикл. Кілька сотень людей прийшли запалити свічки та подивитися на «моржів-екстрималів» до озер в мікрорайоні «Вишенька». Там була прорубана ополонка, випиляний з криги великий хрест, а також споруджений престол, де проводилося богослужіння й освячення води.

МНС-ники зразково виконували свої обов'язки, уважно стежили за порядком отримання екстрималами освіжаючих вражень. Охочим зігрітися і перекусити продавали чай та пиріжки.

Чоловіки й жінки, молоді й літні, ті, хто загартовувався раніше, і ті, хто просто вірив у магічну силу цього свята, не побоялися крижаної води і сміливо, з радістю та посмішкою, стрибали в ополонку. Хтось занурювався з головою, дехто – лише по шию, одні хрестилися тричі, інші – лише раз. Але сміливців, які наважилися на такий подвиг було чимало.

Люди по-різному сприймають це свято. Для когось – нові враження, адреналін, якого просто бракує у повсякденному житті. Інші – вірять у цілющість освяченої води. Зрештою, для багатьох, про що і згадувалося на богослужінні у соборі владикою Симеоном, це просто витівка, забавка. Багато хто навіть не має гадки розпізнати всю суть і докорінний зв'язок цього свята зі Спасителем.

Іоанн Предтеча хрестив Ісуса у Йордані, коли Йому виповнилося тридцять. А як Він виходив з води, небо розкрилося, і Дух Святий зійшов на Нього у вигляді голуба, і долинув із високості голос: «Це є Син Мій улюблений, у Котрому Моє боговоління». При хрещенні Ісуса Христа привселюдно здійснилося таїнство явлення Пресвятої Трійці: чути було голос Бога Отця, який свідчив про Бога Сина, і Бог Дух Святий у подобі голуба зійшов на Спасителя світу. Тому це свято і зветься Богоявленням, а від того, що в цей день освячують воду – Водохрещем.

Без всіляких переповідок і припущень можу сказати, що це неймовірне враження купатися в ополонці у таке величне свято. Коли ти, перехрестившись, з головою занурюєшся у крижану воду, то мимоволі пробігає думка: «Де я?». Усе це справа однієї миті, але відчуття, що крізь тебе проходять тисячі приємно-колючих голок одночасно, запам'ятається надовго. В одній секунді ти забуваєш усе і не можеш сказати ні слова, ти наче тут і водночас десь далеко. Видихаєш і вдихаш одночасно, смієшся і намагаєшся щось сказати – усе це незрозуміло-ейфорічне огортає тебе лише на мить. Потім нормалізується дихання і ти повертаєшся до тями.

Коли переодягалася, одна з жінок запитала:

– Ти вперше стрибала?

– Так, – ще під враженнями відповіла я.

– Наступного року ти вже без цього не зможеш. Знаю по собі, – запевнила мене жінка.

І я їй повірила. Хоч до наступного Водохреща ще рівно рік, але знову хочу відчути щось подібне. Головне – здоров'я і більший гурт однодумців, щоб було веселіше. Тож любі читачі «Студентської території», долучайтеся. Чекатиму на вас  біля ополонки наступного року.

Ольга УРСУЛЕНКО