Хлюп… Упала краплина.

Хлюп… Краплина дощу.

Впала. Розбилась. Створила

На склі моєму росу.

Кап… покапала з стріхи

По підвіконню вода.

Дощу мелодійна втіха,

Свіжа грайлива хода.

Бульк… Наповнилась склянка.

Повна склянка дощу.

Це не моя забаганка!

Дощ, я тебе не впущу!

Наталі ВОЗБРАНЮК

****

У мріях сонце зустрічаю,

У мріях стріну я зорю.

У річці льоду потопаю,

В багатті синьому горю.

Все неживе, проте, безсмертне,

Мандрує в сірості голів.

Глибоке, й мабуть, вже інертне,

Позбавлене гірких жалів.

Його знайти потрібна думка,

Гаряча, що розтопить лід.

Зітре «колись» чарівна гумка,

«Лише сьогодні» − скаже світ.

Лиш мрія так і не зітреться,

Буде блукать в тобі й мені.

І десь в душі той зойк озветься,

Мов дика пісня вдалині.

Віта ОМЕЛЬЧУК

****

Теплим дотиком ніжного слова

Взяла в полон мене ти.

Крила кохання розпустились знову

І допоможуть тебе віднайти.

Сонячний промінь обпікає душу,

Серце розривається від мук.

Хочу піти, та стояти мушу,

Але не опущу я рук.

Образ коханої завжди присутній

І не дозволить впасти мені.

Жити без неї – жити без суті,

А з нею – як уві сні.

Андрій КОВЕРЗЮК

****

Просто залиш мене. Врятуй

Від тої фальші, того суму.

За те, що ти зі мною був,

Яку заборгувала суму?

Яка ціна на дотик твій,

Що був таким ласкавим, ніжним?

Як ти оціниш смужку вій,

Що вдало криють погляд грішний?

А скільки коштують уста?

Які були, немов омана.

І та душа?… нажаль, пуста!

Але така мені кохана!

Яка ціна твоїх зізнань?

Палких! До хрипоти, до болю!

І тих нечастих дорікань,

Що я слабка! Я – не для бою.

Ну, що? Ти все порахував?

Я відповідь давно чекала.

За те, що ТАК мене «кохав»,

Життя тобі до ніг поклала.

Ірина ПАЛАМАРЧУК

****

Незримії струни – наш біль,

мережево смутку без волі.

Лиш вітер згорілих надій

на них сумно грає недолі.

А все то, людина без мрій, 

мов птаха безсила літати.

Тендітних пелюсток цвіт їй,

На ниві розлуки топтати.

Дивитись на ясну блакить

У снах під майористим небом,

Зустріти кохання на мить

І втратити, ніби так треба.

Пізнати розлуки сльозу,

Невидимо-чутну, мов подих.

Віддатись рятункові-сну

У краплях дурман-насолоди.

Юля МЕЛЬНИК

****

Думки згоріли на порозі дня,

Коли з небес пролилось трохи крові…

Червоні погляди і їх вбрання

Будують світ, живучи при основі.

Дим сигарет й кривавий рому стан

Наполягають на беззвучнім русі:

«Думки, йдіть геть! Де діти весь ваш клан,

Що породився в щемній завірюсі…»

Елегії, сонати в голові

Прагнуть здійснити нові повороти,

Я краще зніму зорі у вікні,

Їх перегляну й перевірю квоти.

О, вимкніть музику, цей шум і гам

Даруйте подих тиші, запах грому.

Мені набрид сміх ніжних, милих дам,

Мене давно тошнить від смаку рому.

Заберіть подалі від думок,

Туди, де я почую лиш мовчання.

Дайте ступити крайній один крок

Бездумно, без моралі, сподівання!

Валентина БУЦЕРОГА

****

На перехрестях зустрічаються дороги,

Лиш мить – і знову врізнобіч біжать.

А як же ми? Чи вистачить нам змоги

Дві долі у єдину об’єднать?..

Доріг тут безліч, нас всього лиш двоє.

Не байдуже коли й де повертать!

І часу обмаль… Я благаю: Доле,

Даруй нам разом перехрестям мчать!

Дарина МУДРАК

****

Ввісні явився ти мені

та розглядіть я не зумію

твій силует в далекій тьмі,

котрому вслід я так гляділа.

Та знала я, що це лиш сон

та все надіялась, молила

побачити іще разок

моя душа тебе кортіла.

Заплющу віки й знову ти,

навіщо ці химерні мрії?

І не існує слова «Ми»,

у нас усе вже без надії.

І мрію я лише про те,

щоб ми були одне лиш ціле

та все розплющивши повіки