У промінні золотавого сонця купається метушливе місто. На одній із лавочок, що біля всім відомого MacDonald’s, відпочиває компанія молодих людей. Двоє хлопців та три дівчини явно навчаються у школі, що знаходиться неподалік. За вбранням одразу видно, що підлітки не з бідних родин. Гурт щось активно обговорює: леді посміхаються, а джентльмени, дискутуючи, вказують руками в бік трамвайної зупинки.

На «Інтернаціональній» юрбиться гурт циган. Двоє хлопчиків років 15, дуже схожі між собою, чорняві, у замурзаних руках тримають гітару. На лавці сидить вагітна жінка приблизно 20-літнього віку і тримає цигарку. Синя засмальцьована сукня прилипла до тіла. Біля вагітної в довгій спідниці, жовтій вицвілій блузі, кросівках, з картатою сумкою під ногами, сидить ще одна циганка. Судячи з посивілого волосся і подібних рис обличчя – мати. Вже перебувала в нетверезому стані та попивала пиво. Окрасою такої дивної сім’ї був маленький хлопчик, який, маючи безліч енергії у своєму дитячому тільці, бігав алеєю. Чорнявий, з кучерявим волоссям, приємною, по-дитячому щирою, посмішкою, навіть не здогадувався, чому усі перехожі звертають на нього увагу. Своїм маленьким сердечком малюк відчував, що люди навкруги якось дивно споглядають його, обговорюють. Але чому? Чи він не такий, як усі?

– Іди сюди! Чого ти там пасешся? – закричала грубим прокуреним голосом вагітна жінка.

Хлопчик, присівши навколішки, загубив чорні очі в червоній картонній коробочці «HappyMill», що несла маленька білява красуня в рожевій сукенці. Маленький циганчук не плакав, не кричав, не просив... Він просто зачаровано дивився на коробочку. Коли дівчинка з батьком зайшли до трамваю і сховалися за неосяжним горизонтом, погляд малого перевівся на людей, які смакували найзагадковішим дивом – морозивом...

Дискусії в компанії підлітків не вщухали, а навпаки – ставали все гучнішими. Один із хлопців, стильно одягнений та з сережкою у вусі, піднявся з лавки і став поруч з однолітками. Його активну жестикуляцію помітили усі відпочиваючі. Але такого від юнака ніхто не очікував. Хлопець, навіть не попрощавшись, попрямував у MacDonald’s. Друзі провели його поглядом, єхидно посміхаючись.

Минуло не більше 5 хвилин, як підліток виніс із «храму фаст-фудів» морозиво в ріжку. Пробігшись зеленими очима по алеї, відшукав циганчука. Гостинець було придбано для нього! Але хлопчик перебіжками задкував від доброзичливця, не розуміючи в чому справа. Сівши на вільну лавку, підліток просто погукав малого та подарував йому морозиво. Усі люди ніби на мить перестали дихати, час зупинився… Такий простий людський вчинок настільки здивував усіх, що, здавалося, півжиття минуло, доки малеча вихопила з рук хлопця жадану насолоду та втекла до родичів.

Навкруги запанувала тиша. Моднявий хлопець встав та пішов кудись, опустивши зелені очі додолу. Підлітки з його компанії теж стихли, навіть посмішки сповзли з поблідлих облич. Посидівши ще декілька хвилин, вони розійшлися у справах.

А що те дитятко? У його руках – сенс життя – білосніжний ріжок. Боже, суть дитячої радості виявилась у простому морозиві. Хіба ж це так багато? Хіба не можна подарувати таку радість своїй дитині? Хоча, який може бути ріжок, коли у бабусі закінчується пиво, а мати і так палить найдешевші цигарки…

Хлопчик, жадібно впиваючись губами у вафельний стаканчик, смакував подарунком. Хоча ні! Те, що відбувалося, важко назвати смакуванням! Адже смакують тоді, коли нікуди не спішать, нічого не бояться і вірять у те, що колись насолоду обов’язково можна буде повторити. Але героїв, які можуть подарувати подібну краплинку щастя, чомусь так мало!

Оля КОСМИНА