– Вже не можна уявити сучасну людину, яка не сприймає нові реалії нашої епохи, – каже, завершивши розмовляти по скапу, Роман Семенович Гуревич, директор Інституту магістратури, аспірантури і докторантури ВДПУ. – Процеси глобалызації від нас не залежать. Порівняно з часами СРСР, молодь та старше покоління завдяки інформатизації стають більш відкритими та комунікабельними. Зараз, завдяки Інтернету, соціальним мережам молодь більш «просунута», талановита, але нестабільна – часто змінює захоплення.»

Роман Семенович стверджує, що в свої роки він отримав освіту раз і на все життя. А зараз лозунг інший – «освіта впродовж життя». Є багато можливостей для подальшого розвитку молоді: можна отримати другу вищу освіту, поступити в аспірантуру, докторантуру. «Ті із молодих людей, які уміло використовують «подарунки» часу, епохи, можуть досягти великого успіху у житті, на відміну від тих, в кого все життя проходить між пивом та чіпсами.»

Роман Семенович, профессор, доктор педагогічних наук знайомий з нашим університетом вже близько п’ятдесяти років. Закінчивши вінницьку СЗОШ №9 із золотою медаллю, він вирішив посвятити своє життя фізиці – хотів стати фізиком-ученим. Навчаючись у виключно чоловічій компанії на спеціальності «Фізика та основи електротехніки», не отримав жодної четвірки. З вибором університету та спеціальністю не вагався – корінний вінничанин, Роман Семенович свідомо вирішив стати на шлях науковця, адже науковець – людина, яка постійно організовує себе та привчає до самодисципліни, увесь час самовдосконалюється. Батько у той час працював на електро-технічному заводі в ливарному цеху, а мати – в системі книжкової торгівлі.  Може, саме вона привила захоплену любов до літератури та дала поштовх тому, що у Романа Семеновича зараз така бібліотека, якій «любий філолог може позаздрити». Охоче дає книжки почитати, проте зізнається, що памятає, що кому давав: книга такий цінний скарб, що ставитися байдуже до його долі – гріх.

– Зараз я читаю детективи, але завжди любив класичну та зарубіжну літературу, – зазначає він. – На жаль, у зв’язку з роботою, для читання не вистачає часу. Для мене і вдома, і на роботі основне чтиво – дисертації та автореферати.

Колись у дитинстві колекціонував марки, монети, а зараз – займається риболовлею. Діти та онуки проживають за кордоном: старша дочка – у Канаді, займається бізнесом, пов’язаним із нерухомістю, а менша – у Німеччині, директор Інституту автоматичної обробки знань. У 28 років стала наймолодшим професором у Німеччині – розробила програму, яка дозволяє виявляти плагіат у тесті.

– Відстань між нами майже не відчувається. Спілкуємося по скайпу, це дуже зручно та дешево, – каже він. – Онуки, хоч і народилися  за кордоном, знають російську мову. Дружина з онукою навіть домашнє завдання по скайпу робить. До мене прилітають на канікули, і я до них, хоча літати боюся.  А стабільна відсутність дітей та онуків допомагає нам із дружиною серйозно займатися науковою діяльністю.

На питання, чи хоче поїхати жити закордон, махнув рукою, – мовляв, мені і тут добре.

– В мене багато є знайомих, які викладають закордоном. Я багато подорожував, був у Німеччині, Франції, Голландії, Польщі, Канаді, США. Якби хотів, вже б давно оселився в Європі чи Америці.» Система освіти, каже він, в нас завжди була якісна, ще починаючи з радянських часів. «Але те, що ми декларуємо, що ми в болонському процесі, означає зараз, на жаль,  лише одне – більше паперів заповнюємо. Суть його насправді в іншому: в структурі, наукових ступенях, якості освіти.

Освіта у сучасному розумінні має специфічне поняття. Зараз інформація, яку раніше запам’ятовували, завдяки інформатизації зберігається в комп’ютері, який є незамінним у житті сучасної молодої людини. Це дозволяє говорити про новий рівень розвитку освіти. Якщо людина освічена та йде у ногу з часом, вона завжди  буде більш ефективно використовувати свої знання на благо суспільству і, відповідно, користуватиметься попитом на ринку праці.

Аліна ВОРКУЄВА