Із того моменту, як Леся Кметюк вирішила стати вчителькою, спливло немало часу. Зараз вона вже Леся Віталіївна Терещенко – розумний і виважений вчитель початкових класів, заступник директора з навчально-виховної роботи, спеціаліст вищої категорії, старший вчитель загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів № 32 Вінницької міської ради.

Ще тоді, в дитячі безтурботні роки, вирішила для себе – неодмінно стане вчителькою. Обере саме таку дорогу, обабіч якої завжди вируватиме шкільне життя: від першого уроку до останнього дзвоника. Неабиякий вплив на Лесю мала і перша вчителька Антоніна Качур – дбайлива, добродушна шкільна матуся. Вершиною мрій Лесі стала допомога вчителям у старших класах, які довіряли малечу юній учениці. То казку їм розповідала, то оповідання, а інколи просто застерігала від неправильних вчинків.

У родині Лесі Віталіївни педагогів не густо – прадідусь вчителював, працював директором школи. Батьки своє життя пов’язали з роботою в органах внутрішніх справ. Тож недаремно кажуть: «У кожного в житті своя стежина. І ти її обрати мусиш сам…».

Серце Лесі обрало той шлях, яким вона йтиме все своє життя. У 1985 році вступила до омріяного ВНЗ – Вінницького педагогічного інституту. Навчалася на «відмінно», вела активне студентське життя, брала участь в різноманітних заходах. До цього часу пам’ятає конкурс «Педагогічна майстерність», який проходив серед студентів. Він передбачав розкрити свій акторський талант, провести фрагмент уроку, представити себе. Дівчина лідирувала серед ровесників, зайнявши ІІ місце.

Із теплотою згадує проходження педагогічної практики в піонерських таборах, школах. За оволодіння методикою навчально-виховної роботи й донині вдячна викладачам Галині Тарасенко, Валентині Волошиній, кураторам Станіславу Ясінському, Констянтину Дабіжі.

Згодом молоду енергійну випускницю Вінницького педагогічного у свій колектив прийняла Вінницька загальноосвітня школа №32. Почалася нова незвідана сторінка прекрасного життя. Перші несміливі кроки ставали більш впевненими, зникав острах. Лесі Віталіївні довірили опікувати 3 клас (на той час випускний).

Перші учні, перші перемоги і перші помилки. Проходили дні за днями, спліталися в роки і незчулася, як в школі провела 26 літ, 12 з них – на посаді заступника директора з навчально-виховної роботи школи І ступеня. Донині не полишає навчати маленьких «чомучок». Понад усе піклується про свій 4-А клас. Знає, що її завжди чекають діти, від того стає радісно, душа відчуває, що вчитель – це покликання. Інших думок навіть не може й бути. Щоденно вкладає зерна знань у дитячі серця, з кожного учня ліпить справжнього маленького творця. Її педагогічне кредо: «Йти за покликом серця».

Бажає молодим учителям, аби ті відчували, чи школа це їхній вибір, чи ні. В іншому разі буде надзвичайно важко. Сучасні діти все хочуть знати, всім цікавляться. Вони відчувають, коли до них ставляться з відкритим серцем, сприймають людину такою, якою вона є і від них це не приховати.

Леся Віталіївна – гарна господиня, турботлива матуся, яка обожнює класичну музику та художню літературу. Не згасає її іскра натхнення, запалена ще в далекому дитинстві. Жінка живе з девізом: «Розумій, навчайся і твори». Знаходить час на зустрічі й спілкування з колишніми однокурсниками, які теж не полишили освітянської ниви.

Коли розмовляєш з Лесею Віталіївною, то на думку спадають слова композитора Михайла Ровенка:

О пані вчителько, о зоре ясная,

У кожнім учневі частинка власная,

Струмочок серця, любові струна.

О пані вчителько, о зоре ясная,

Нехай вам доля віддячить сповна.

Ярина ЦИБА