Потрапити в Чернівці – значить поринути в старовинну  архітектуру, виступи вуличних митців, натуральну каву та прекрасних привітних людей.

Свою мандрівку перлиною Буковини можна розпочати з відвідин головної історичної, освітньої та культурної пам’ятки міста – Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича, колишньої Резиденції православних митрополитів Буковини і Далмаці, побудованого на місці старого єпископського палацу в 1864–1882 рр. Він включений до списку об’єктів всесвітньої культурної спадщини UNESCO у червні 2011 року. Резиденція митрополитів з’явилася завдяки зусиллям єпископа Євгена Гакмана. У 1863 р. він домігся від австрійського цісаря дозволу на спорудження нової просторої резиденції, гідної столиці Буковини. Наступного року владика Гакман уже заклав наріжний камінь у фундамент майбутньої резиденції.

Отримавши захоплення і враження величності від побаченого, варто скористатися громадським транспортом і відправитись до центру міста. Добре, якщо це буде полудень. 12 листопада 2004 року в місті народилася нова традиція: щодня о 12:00 на балкончик під годинником на ратушній вежі виходить сурмач у народному строї та на всі чотири сторони світу виграє, що «А на тому боці, там живе Марічка…». Послухати відому мелодію Степана Сабадаша збираються не тільки чернівчани, а й гості міста.

Мабуть у кожному місті є вулиця, площа чи сквер, що магнітом притягує людей. Там завжди можна побачити аматорські виставки-продажі місцевих художників, почути спів вуличних музикантів і звичайно випити кави. У Чернівцях це вулиця Ольги Кобилянської, або ж – Панська (історична назва). Перші згадки про вулицю датуються останніми роками ХVІІІ ст. З майдану «Ринок» путівець вів на виїзд в с. Молодія, а тому й називали її «Молодіївською дорогою», де обабіч росли чагарники. Забудова та загальне впорядкування вулиці відбулося ще в австрійський час. У період румунського панування на вулиці було перебудовано тільки декілька будинків. Оселятися тут завжди було престижно і домогтися цього вдавалося переважно особам панського роду, інтелігенції, домовласникам, лихварям, торговцям, що було справжнім підтвердженням назви вулиці – Панська.

У кінці ХІХ ст. вулиця стає діловим і культурним центром. Зранку двірники мили бруківку і тротуари теплою водою з милом. А коли мешканці довколишніх сіл приносили сюди сільгосппродукти, то вони ретельно витирали взуття. Сьогодні взуття витирати не доведеться, але відвідати одну з кількох десятків кав’ярень із запашною кавою варто – не пожалкуєте!

Чернівці – це й релігійний центр Буковини та Прикарпаття. Кількість храмів, які знаходяться у місті – не лише міра віруючих людей, але доказ мультикультурності. До прикладу, Костел Воздвиження Чесного Хреста. 1814 року в центрі міста у стилі класицизму був споруджений римо-католицький костел Воздвиження Чесного Хреста, що діє і до сьогодні. Костел – одна з найстаріших кам’яних культових будівель міста, яка складається з горизонтальних і вертикальних об’ємів. Інтер’єр костелу збережений у первісному вигляді. Велику художню цінність складають вітражі та олійні розписи плафона. На балконі встановлений великий орган, який супроводжує богослужіння. Служба в костелі проводиться польською, українською та німецькою мовами. Один день на тиждень – четвер – відведений для служби австрійської та німецької громади. Як бачимо, навіть у деталях зберігається унікальний дух взаємоповаги і толерантності.

Міський театр став ще одною перлиною та візиткою буковинської столиці. Відносно невеликий за розмірами, він надзвичайно органічно вписується в ансамбль Театральної площі. Важко повірити, що більше 100 років тому тут були чагарники, де мисливці влаштовували облави на хижаків. Але місто розвивалося, з’являлися нові кам’яні будівлі, і вибагливі смаки чернівчан вимагали побудови нового театру.

Чернівці неможливо побачити за один, два чи три дні. Гадаю, що його таємниці важко розгадати і за ціле життя. Але відчути, скуштувати ту дику, незачесану енергію можна за короткий проміжок часу, запам’ятавши її назавжди. Музеї, будівлі, галереї, театри, пісні, вулиці, дороги з бруківки, розмови, кава та люди... Усе це створює незабутній образ такого прекрасного міста. Задумливо-таємниче, одвіку толерантне та щиро відкрите, сповнене чутливості, автентики та несподіванок.

Анна САВЧИНСЬКА