Мені сьогодні знов іти у бій

З невпевненістю, соромом і болем.

Утерти страху носа, стати в стрій,

Узяти під контроль емоцій море.

Тримати марку: усмішку свою

Приклеїти назавжди до обличчя.

Переконати всіх, що я життя люблю,

Й самій упевнитись, що щастя стало ближче.

Тоді одним сміливим помахом руки,

Єдиним жестом, реченням єдиним

Інакшим стане світ і зміняться думки,

І серце зайця калататиме левино.

Коли впада у нього щирий оптимізм,

Й курсує в тілі ріками артерій,

Не стане шорами, як в багатьох, цинізм,

І будуть гори труднощів не вище прерій.

Маргарита ДЗЮМЕНКО

***

Тобою я хворію кожен день

Скажи, які прийняти можна ліки?

Які симптоми?

– Ниюча мігрень,

Нудьга, любов, мої чуттєві бліки.

Зображення, як птиці пролітають,

Пронизують наскрізно душу й тіло.

Мусони вічні тропи замітають

Безжалісно, безслідно, збайдужіло!

Благаю, ти у мене зазирни!

Ти знаєш, що там?

Там відлуння бою!

А може, то жорстокі чаклуни

Не хтіли, щоб були ми із тобою?

Ні! То все люди, а не чаклуни,

Що змушують боротися зі світом.

Хоч я кохати вмію, а вони…

Лихі… зачахли невсесвітнім квітом.

Тому тобою хочу я хворіти!

І, знаєш, лікуватися не буду.

Бо люди… людям…

Їм не зрозуміти,

Що я кохаю вічну цю застуду.

Ольга ЛАДАНЮК

***

Не змушуй мене вірити у долю,

Не переконуй і не запевняй,

Що десь є в Бога у шухляді столу,

Зелена тека з написом «Нехай».

Бо надто страшно, чи у тексті тім,

(Нізащо не повірю, не благай!)

Моє ім’я не здибалось з твоїм

У рубриці під назвою «Кохай».

Данте ШО

***

І немов би болі не було.

Обернися гордо на останок:

Скільки ж в тих обіймах полягло

Коханок…?

Тож пошли до біса цілий світ,

Хай тобі падуть до ніг тривоги.

Бо слова з тих уст коту під хвіст –

Монологи...

Волю ж у кулак, сліпа покора

Не під стать нескореній породі,

Твоя тиша – найгучніший крик, вовчий вий

Свободі…

Юлія МЕЛЬНИК

***

Вона кидає в чашку не більш, як три ложки меду.

Її дідо ніколи не крав чужих кулеметів.

Апріорі не був таким, як того комусь треба.

І смугасті шкарпетки зводив до неба, бо ж летів.

А Вона не любила сидіти в наметах,

Чистить бульбу. Їздить в шоломі мотоциклетом.

Позаяк не кохала ніколи поетів.

Бо ліричні надмірно.

Дарма.

Не сама.

Тільки шавлії, Він та морквяні секрети.

Пестить поглядом. Обпікає чужі силуети.

Має брови широкі, густі. Мов замети.

Позаяк на самотнє питання: «Де ти?»

Все мовчить.

І не спить.

Вже давно.

Кожна ніч – то напівсолодке вино.

Ще зіп’єшся. Замкнешся…

Її дідо ніколи не крав

Чужих кулеметів. А Вона ніколи не знала слова «втрачай».

Тихо гріла медово-гранатовий чай.

А його огортала колюча до скроні печаль.

Ніби сталь.

Анна ВЛАСЮК

***

Ти не будеш моїм, я не буду твоєю,

Я в душі вже давно з цим змирилась.

І вже навіть ховаюсь від думки тієї,

Що так бути з тобою хотілось.

Ще у серці клекочуться туга і біль,

Свіжі ще заліковую рани.

Проте вірю – ще розставить все в стрій

І на свої місцях усе стане.

Ще ми станем одне перед одним колись,

Глянем ще одне одному в вічі,

Але разом, за руки – на це не надійсь,

Не для мене будуть такі речі.

Я не хочу тебе – це вже проза життя,

Можеш йти собі прямо та й прямо.

«До побачення» кажу, щоб без вороття,

Щоб уже не любити безтямно.

Обіцяю одне, як побачиш колись,

То будь певен, що вже не впізнаєш.

Як в очах, так і в серці дивись, не дивись

Ти любові моєї не знайдеш.

Ти не знайдеш вже тої, що днів і ночей

Не жаліє в чеканні на тебе.

Вже навік не побачиш ти карих очей,

Що в любові підняті на небо.

Головне, коли весь вогонь згасне навік,

Як солодка любов в нім розтане,

Не з’являйся як вітер з далеких доріг

На шляху, у якого все в’яне.

Весь мій страх і мій біль у одному лише –

Тільки б знов почуття не вернулись.

Я молитимусь весь час лише про одне:

Дай же Боже, щоб швидше забулось.

Діана КОЛЕСНИК