– Ой, та шо ти паришся! Всі через це проходили – не ти перша і не ти остання, – плескає по плечу чорнява старшокурсниця свою молодшу колегу. Поруч пробігають метушливі дівчата:

– А він такий: «У Вас в сумі більше 70 балів не вийде. Треба на пари ходити!» Прикинь?!

– То ти хоч на екзамені постарайся максимум вижати. Може щось воно і вийде…

Краєм вуха чую телефонну розмову: «Дурниці! Як два пальці об асфальт. Здам!». Трохи далі стоять ще двоє студентів, радяться:

– А ти Шару пробував викликати?

– Та ну, воно мені тре’? Єрунда це все…

Всюди коридорами тихо так, як зміїне сичання, котиться: «Сесія, сесія…»

Аудиторія, улюблене місце біля вікна. За склом у запальному танку кружляють сніжинки, мерехтять, переливаються вогні гірлянд на вітринах, різнобарвні вивіски магазинів сповіщають про святкові розпродажі, з біг-борду якийсь народний обранець по-голівудськи білозубо посміхається, бажаючи «здоров’я та всіх благ»…

– Мрійливо заплющую очі, на повні груди вдихаю п’янке повітря. Холодок лоскоче, поколює всередині, ніби дрібними ялинковими голочками. Солодкий, злегка терпкий мандариновий сік бризкає врізнобіч. Гамір, сміх, святкова метушня, дзвоники…

Дзвоник! Ой, пара скінчилась. Викладач, лукаво посміхаючись, прощається: «До зустрічі на сесії!»

Дарина МУДРАК