Осінній ранок видався напрочуд теплим. Ніжні промінчики сонця заполонили кімнату сяйвом так, що кожен куточок купався у світлі. Вона прокинулась, навіть не дочекавшись, поки задзвенить будильник.

Тонкі вуста розтягнулись у щирій посмішці, коли поглянула у вікно. Ще б пак! Погода була чудовою. Її золоте волосся розсипалося на тендітних плечах. У ранковому сяйві локони стали ще прекраснішими.

Вона зробила собі каву та дістала з холодильника морозиво. Це був сніданок. Так, дивне поєднання: кава і морозиво, але їй подобалося. Доньки та чоловіка не було вдома, тому Олена насолоджувалася приємною самотністю. «Можна займатись улюбленими справами»,  –  подумала жінка і підійшла до маленької домашньої бібліотеки. Більшу частину книг уже давно прочитала, а деякі навіть по кілька разів.

Олена пробігла поглядом по книгах, які лежали на полицях. Шукала щось цікаве. Раптом помітила невеличку дерев’яну скриньку. Відкрила її. Там були різні світлини та папери. Переглядаючи, взяла в руки диплом з надписом: «Мазур Олена Вікторівна закінчила у 2006 році Вінницький державний педагогічний університет імені Михайла Коцюбинського». Цей документ став своєрідною машиною часу в минуле. Спогади поринули один за одним. Різні картинки то з’являлися, то зникали в уяві жінки.

Передусім Олена згадала, що в сьомому класі точно знала: стане вчителем англійської мови. Напевно, ще тоді, коли в невеличкому містечку Піщанка в сім’ї лікаря та вчителя народилась маленька дівчинка, доля вже підготувала їй місце вчителя. Педагогічні здібності проявлялися ще в дитячому садку. Тоді дівчинка «навчала» однолітків із таким ентузіазмом, що вихователі пророкували їй успішну освітянську кар’єру.

Після закінчення дев’ятого класу вступила до Вінницького педагогічного коледжу на факультет іноземних мов. Згодом подала документи до вишу. Недоспані ночі перед вступними екзаменами, хвилювання і нарешті вона стала студенткою Вінницького державного педагогічного університету імені Михайла Коцюбинського. Хоч дівчина навчалась на заочній формі, тому що працювала в школі, та студентські роки залишили безліч спогадів. Один із них – тиждень індійської культури на факультеті. Яскраві костюми, надзвичайно красиві танці, щирі люди назавжди залишили теплі відчуття в серці дівчини.

Добре пам’ятає Сергія Звєрєва, викладача іноземної мови. Розумна, творча, весела людина. Завдяки його урокам із магнітофонними записами досконало вивчила граматику англійської мови. Виринали спогади про різні колективні заходи та виступи КВК, у яких Олена постійно брала участь. Університет зіграв важливу роль у її житті. Багато чого навчив. Наприклад, у студентські роки Олена відкрила в собі талант до малювання. Це стало її хобі, яким займається донині.

На хвилинку охопила туга… так захотілося повернутись у минуле і прожити той особливий період знову. Та час іде безупинно. Нині вона – вчителька англійської мови у місцевій гімназії (м. Піщанка). Успішна, розумна жінка, яка досягла того, чого хотіла. Думка про учнів, які люблять її за розуміння, почуття гумору, людяність, заспокоює. Олена вкотре переконується, що знайшла своє покликання. Сховала фото та документи в скриньку і поклала на найвищу полицю.

«Як добре, що не помилилась у виборі», – подумала. Підійшла до дзеркала і промовила: «На деякий час доведеться відмовитися від вчителювання, –  ніжно провела рукою по животі, – бо незабаром на світ з’явиться маленький янгол».

Ольга ХЛІВНЮК