Тиша… Лише маленька, ледь помітна метушня пронизує ранкову площу.

Перехожі, в очікуванні вихідних, якісь ніби стомлені, наповнені глухою пустотою. Кленове листя, кружляючи у веселому таночку, ніби хоче розвеселити місто, попередити його про щось яскраве, щире і сонячно світле.

Мить… І ніби з неба відбувається вибух, така собі ранкова феєрія: молодий хлопець, літ вісімнадцяти, в яскравих зелених кросівках та адідасівському костюмі вмикає на всю потужність запальну пісеньку й завзято танцює брейк-данс.

Вже не тиша, проте мить… Мить, коли юнак оточений кількома десятками захоплених глядачів. Молодь ловить ці гарячі ритми, й гучними оваціями й похвальними коментарями підтримує молодого танцюриста. А якась маленька русява дівчинка, з просто величезними і щирими блакитними очима, побачивши це дійство, без роздумів, виймає з кишені зім’яті дві гривні й легенько кидає їх новоспеченому танцюристу.

Це лише папірці… Звичайні шматочки паперу у порівнянні з людською сміливістю. Сміливість створити справжній фурор посеред сонного майдану, і сміливість на очах усієї публіки підійти й висловити своє захоплення, навіть якщо це лише дві зім’яті гривні.

Віта ОМЕЛЬЧУК