Раз прийшов Іванко плачучи додому.

– Що ж то сталось сину, чи я допоможу?

– Та на іноземній знову «два» вліпили,

Перевести текста не зумів уміло.

– Ой, синочку, любий, не хвилюйся марно,

Краще  вивчи спершу рідну мову гарно.

Переводить будеш ти по зебрі бабцю,

Ну а тексти можна тільки перекласти!

Дарина МУДРАК

Враження

МИША

«Миша» – саме так називала мене бабуся в дитинстві. І так завжди було цікаво, чому саме я – миша, а сестра – котик. Вона любила глузувати з мене і казала, що котик може з’їсти мишу, отож, котик – головний. А я почувалася маленьким беззахисним звірятком у злих руках величезного кота-тирана.

Звісно, таке непоказне прізвисько ображало мене, та з часом призвичаїлася. Навіть, коли виросла, сестра продовжувала так «величати» мене…

Дивно, але тепер слово «миша» для мене таке рідненьке, немов друге ім’я. Мені навіть здається, що деякі грані моєї неспокійної, а часом і метушливої, натури успадковані мною від цього прізвиська. І як тут не повірити в матеріалізацію думок і висловлювань?!

Цікаво тільки, якою я виросла б, якби мене змалку йменували «левицею» або навіть гучніше – «принцесою»? Ех, ліпше б так…

Вікторія НАДКИРНИЧНА