Чесно кажучи, сама ніколи не побачила б цього віконечка, якби не довелось на канікулах шукати добросовісних лікарів. Ніколи й не знала, що у Вінниці, на вул. Соборній є лікарня. Я швиденько, оминаючи калюжі (йшов дощ) і обійнявши парасольку, добираюся до порогу лікарні, ні на що не звертаючи уваги. Двері мені відчиняє… монашка і щиро посміхається… У лікарні тихо, спокійно. Багато фотографій малюків, буклети з заголовками «ДИТИНА – дар БОЖИЙ»…

Коли вже виходила з медичного центру, почула, наче хтось тихесенько схлипує… Йду далі і помічаю маленького хлопчика з мамою. Дитина вказує на щось пальцем і міцно обіймає неньку.

Малесеньке квадратне віконце, з білою ручкою знадвору, якось по-бідному втиснуте у сіру, скупу стіну… За ним стоїть столик, а на ньому щось схоже на корзинку, встелене дитячою простинкою. А зверху вивіска «Вікно Життя». І більш нічого… Біля цього віконця не гуртуються люди, не всміхаються діти, не гуляють батьки... Але чому? Де яскраві кульки, бантики, серпантин – це ж вікно життя? Хіба не усі малята заслуговують на такий початок? Значить не усі. Звідси не забирають новонароджених додому, а зовсім навпаки... «Вікно життя – місце, де можна АНОНІМНО залишити немовля».

Це віконце взагалі живе по-своєму. Його мало хто помічає. Щоб його побачити, потрібно, йдучи Соборною, звернути за магазином «РОШЕН». А чому туди йти? Туди не веде гарна асфальтована дорога, там немає супермаркетів, а лише постійно проводять будівельні роботи і ще знаходиться лікувальний амбулаторний медичний центр монастиря ім. св. Джанни Беретти Молля. Віконце урочисто відкрили торік. Вінниця тоді стала четвертим містом в Україні, яке могло б похвалитися таким здобутком.

А чи є чим хвалитися? Чим гордитися? Невже ми дійшли до того, що нам потрібні такі вікна? А в нас не було виходу! Щороку десятки породіль викидають новонароджених у сміття, туалети, залишають у супермаркетах та на ринках. Але як можна там залишити того, кого 9 місяців носила під серцем? Просто відчинити віконце, покласти дитя, невпевнено постукати і піти світ за очі! Не судитиму! Бог сам їх осудить… Я не уявляю, як жити тим, кого ось так залишають. Як ці діти відповідатимуть на просте запитання: «Ти де народився?». Можливо: «Не знаю. У вікні життя знайшли».

Багато людей думає, що той, хто має викинути малюка десь у гнилому місці, то він так і зробить, а не понесе дитину у вікно. Адже для цього потрібна хоч якась мораль. Але, яка мораль у того, хто хоче покинути своє чадо? Все-таки це неправильна думка! Зафіксовані випадки, коли діток залишали в таких вікнах.

Коли гудок сирени сповіщає про появу дитини у вікні, немовля миють, переодягають, надають медичну допомогу і відправляють у Міський центр матері і дитини. А що далі? Важко сказати!

Чому існують такі люди?! Деякі жінки прагнуть усім серцем мати дитину, а природа не дає їм шансу. А інших – обдаровує, та вони чомусь не хочуть таких дарів… Чому одні жінки народжують довгоочікувану дитину в лікарнях і помирають, а окремі – на вулицях, і залишаються здоровими? Чому?

Ольга КОСМИНА