Вечірнє квітневе небо обіймало натовп емоційно-веселого люду своєю безмежністю та неохопністю. Чорніло непроглядною пусткою-прірвою над головами щасливих людей, які гуляли свіжими алейками у парку ім. Горького, неспішно походжали набережною «РОШЕН», а дехто прийшов на площу В. Стуса для релаксу після важкого робочого дня.

Вінниця танцювала в одному ритмі із зарядженими веселістю молекулами, які невпинно-драйвово метушилися у повітрі. Народ із фанатизмом і без нього підспівував пісні «Океана Ельзи» та Світлани Лободи. Жіноча половина приголомшувала короткими спідничками та грайливим настроєм. Весна прийшла – і цим було все сказано.

Місто пульсувало надприродною енергією. Масу людей єднало щось таємниче і невідоме. Усі були в одному русі, в одному ритмі. Усі були разом і водночас кожен на своїй хвилі.

Світловолосий хлопчина з квітами мчав на побачення, причісуючи у вітринах гіпермаркетів свою скуйовджену чуприну. На домовленому місці – біля найбільшого ліхтарика, раз у раз поглядаючи на годинник, стояла в очікуванні непунктуального коханого рожевощока дівчина. Дві бабці сиділи на сусідній лавочці і дуже емоційно обговорювали ставлення Роксолани до інших героїнь із відомого серіалу. Ми ж з другом сміялися, голосно говорили і час від часу ловили на собі прискіпливі погляди тих самих сусідніх бабусь. Усі відчували прихід весни, просто раділи, що дуже скоро прийде Великдень.

Піднявши голову догори, окрім безмежності і неймовірності зіркового простору, помітила Його впевненість і силу, Його владу, єдність, мужність. Але водночас незахищеність, самотність, незвіданість. Він стояв впевнено і струнко. Високо-високо – на фоні небесного бездоріжжя виділявся своїми теплими кольорами, які гріли увесь цей натовп патріотичністю, вірою, свободою.

Лише час від часу він намагався втекти від всевладного вітру. Тікав у незвідану темінь весняного неба. Тікав, залишаючись стояти на місці, грів – непоказовою силою тепла, плив у безмежному просторі вечора, майорів високо на будівлі бетонної «книжки». Інколи ліхтарі та прожектори пускали бісики Його величним синьо-жовтим кольорам, додаючи їм шовковистості, оксамиту і всевладдя понад великим мурашником, який сьогодні зібрався на площі.

Його поважно-високе місце додавало Йому солідності, серйозності, рівності з небесним простором. Він був вище всіх, проте на рівні з кожним, у серці кожного патріота.

Навіть попри веселу розмову співрозмовника, моя увага була прикута до гордовитого синьо-жовтого прапора, який кудись неспішно поважно плив, втікаючи, причікуючи, наздоганяючи та граючись із божевільним невловимим вітром. І навіть попри всю привабливість і неймовірність феєрверків, він набагато яскравіший і дорожчий. Він вічний.

Ольга УРСУЛЕНКО