Шум телевізора, приглушене світло, а також безліч якихось книжок, нотаток і ноутбук на ліжку – саме такий «творчий безлад» можна зустріти в мене близько першої ночі. Мені в цей час завжди чомусь не спиться, ще з дитинства. Але, це ніколи не турбувало, навпаки – в такі моменти маю вдосталь часу та цілковиту тишу, щоб подумати про життя: його споконвічність та миттєвість, користь та порожнечу, сенс або просту випадковість людства. Десятки думок в секунду, таких різних, щирих, суперечливих, спонтанних, гострих, мрійливих.

В одну із таких ночей просто пила каву та шукала чийсь номер у телефоні, чуючи слово через слово у черговому випуску новин. Мимоволі врізалось у підсвідомість повідомлення диктора про те, що пізнавальна інформація поволі зникає із обговорення на телебаченні, а домінують кримінальні новини про вбивства, злочини або ж нещасні випадки.

Чому раптом таке мовчання? Чи, може, одними проблемами закриваються очі на інші? У різних людей – різні відповіді. Але, на жаль, з кожним роком політична тематика починає тісно переплітатися із криміналом і несе певну загрозу для того, хто висвітлюючи це, стає простою жертвою.

Перша думка – Гонгадзе. Але за нею ще страшніша: «А хіба тільки він?» Жахлива реальність із вбитих при виконанні службових обов’язків журналістів та зниклих безвісти постала на сьогодні. Тих, кому погрожували, перераховувати навіть не треба. Досить взяти будь-який журнал, газету, телеканал чи радіо, де поширилась хоч якась сенсаційно-скандальна подія, перечитати її, поглянути ім’я та прізвище постраждалого та його журналістські праці. І буде вам мотив, жертва і замовник (виконавець – рідше). Чи можливі винятки? Скажімо – так, коли трапляється дуже розуміюча та всепрощаюча людина, яка накоїла щось, і, жалкуючи про це, просить привселюдно у всіх вибачення. Та я з таким не зустрічалася.

Поставте ви себе на місце вкрай заможної особистості, певні «грішки» якої викрили, ще й розголосили цю сенсацію на всю країну. Чи не зажадалось би вам хоч якось «повпливати » на того, хто цю інформацію розповсюдив? А тепер, станьте на мить журналістом і скажіть, який божевільний ризикуватиме собою заради скороминучого повідомлення? Тоді візьміть до уваги те, що кожен хоче чути лише правду. І написати читачеві чи сказати під час ефіру, що той чи інший політик робить все для країни та народу, коли «заробляє» свої мільйони через вигідні лише для себе контракти та договори – було б для представника свободи слова ганебно, неприпустимо, з тавром «проф.непридатний». Люди хочуть «реальності».

Хто ж такий, той справжній «журналюга» в очах беззаконника-політика? Коротко: «Об’єкт для знищення: морального, матеріального, фізичного».

Хто такий, той справжній писака в очах глядача, слухача, читача? Ще коротше: «Диви, диви, оце молодець».

Хто такий, той справжній журналіст в очах представника служби розшуку зниклих безвісти? Мабуть, цей опис найкоротший: «скоро шукатимемо».

Та, не зважаючи ні на що, діяльність газетярів, репортерів, кореспондентів буде тривати. І не лише задля власної гідності, але й щоб показати теперішнім людям, що вони варті правди, і мають право вирішувати усе справедливо. А ще, заради майбутніх поколінь, які зможуть називати себе українцями лише в тому випадку, коли у них не розкрадуть не те, що останні гроші, але й історію, мову, героїв. Звичайно ж, нами мають пишатись предки: ті, що віддали своє життя за нас у всіх війнах; ті, що не побоялись підняти козацьку шаблю; ті, що утворювали найперші князівства; ті, що писали й читали на писанках; ті, що молилися богам, бажаючи щастя для роду свого.

Хто ж посміє брехати минулому, теперішньому, майбутньому? Хто ж посміє брехати вічності?

Вікторія ЛИСАК