У ній, здається, немає нічого надзвичайного. Чогось такого, що не було б властиво іншим людям. Жодних нетипових історій, феєричних успіхів та звершень.

Насправді, у неї ще все попереду. А поки що це звичайна дівчина з чарівною посмішкою та добрими очима. Коли радіє, світ завмирає. На серці стає тепло і затишно…

Ніби нічого особливого, та все не так просто. Отож, при народженні назвали її Софією. Не любила, коли казали «Соня», проте з захопленням слухала, як кликали «Софочкою».

Софія Шклярук – дівчина, яка мріє відроджувати добро. Одного прохолодного дня, коли всі сиділи вдома, боялися «висунути носа на двір», невелика компанія друзів пішла кататися на санчатах, незважаючи на дорослий вік та надмірну зайнятість. І, може, ви чекаєте на шалений розвиток подій, неймовірну ситуацію, мовляв, хтось загубився і Софійка, проявивши сміливість, кинулася на пошуки… Та ні. Нагадую, що нічого незвичайного, все набагато простіше. Так от, Софійка постійно «жертвувала» своїми санчатами, ділилась ними з іншими. Хіба це не свідчить про її доброту?

 А ще, коли йшла зі школи додому, вигадувала цікаві історії. Діти навіть створили «Софійковий словник» із різними смішними словечками. Хіба це не свідчить про її почуття гумору та творчу натуру? Закінчила музичну школу, весь час співає, складає музику та пише вірші. Хіба це не вказує на те, що вона талановита?

Так ось, до чого це все. Щира людина, яка завжди залишається собою, вміє сміятись над власними недоліками та уміло презентувати свої переваги, не має залишатися непоміченою. Ті, хто є особливими для нас, не обов’язково повинні бути героями: рятувати з вогню чи бурхливих хвиль. Досить того, що вони є в нашому житті. Любімо людей, які поруч ні за що… просто так.

Анна ПОДПОНАРОВСЬКА