Сиділа й не зводила погляду з монітора старенького комп’ютера. Не фокусувала погляд на чомусь конкретному. Вдивлялася, але нічого не бачила. Випадково піднявши погляд на 10 сантиметрів вище, скам’яніла. Щелепа повільно опустилася донизу. Та це лише на коротку мить, бо ж наступної секунди, десь під горлом беззвучно й ледь відчутно пролунав вибух. Голова завертілася, ніби охоплена сивим димом.

Чорні ворони десятками чи навіть сотнями розривали морозне повітря. Здавалося, крізь скло чути звук від розмаху їхніх крил. Дивилася та розуміла: як добре летіти, не думаючи ні про що. Ві ...
Читати далі... .

Ти дивишся крізь скло вікна і бачиш, як жваво й метушливо поводить себе місто. Воно не зупиняється ні на хвилину. Люди все кудись квапляться. Укотре накрапає дощ, але не такий як завжди. Зараз мені здається, що небо, немов плаче, ридає, із кожним поривом вітру схлипує. Капають краплі видуманих сліз на парасольки, але ніхто не надає цьому особливого значення.

Коли небо перестане лити воду, біля дитячого майданчика, на застелених звичайнісінькими пакетами лавках, сидітимуть старі бабці-щебетухи і говоритимуть про все на світі. Біля них бігатиме дітвора, стрибатиме в калюжі, радітиме різнок ...
Читати далі... .

Автор: Юлія Бойко, студентка факультету іноземних мов (німецька філологія) Вінницького педуніверситету.

Дата народження: 25.09.1995.

Рідне місто (село): с. Борівка Чернівецького району Вінницької області.

Хобі: вивчення іноземних мов, написання віршів, вишивання, в’язання. ...
Читати далі... .