Восени 1921 р. неподалік поліських сіл Малі Миньки і Звіздаль (нині територія Житомирської області) закінчився Другий Зимовий похід воїнів УНР (в рейді це угруповання називалось Повстанською армією, командував якою генерал-хорунжий Юрко Тютюнник). Близько чотирьохсот козаків полягло в нерівному бою, більше сотні вдалося пробитися і відійти, більше чотирьохсот потрапили у полон і були відправлені до містечка Базар.

Полонені за наказом більшовицьких командирів майже всі були розстріляні, з них 359 – у Базарі. Дослідники називають кілька дат, коли відбувалася страта, але більшість сходиться, що сталося це 21 листопада. За переказами місцевих жителів, що дійшли до наших часів, українські вояки відмовилися зректися України і присягнути червоним. Їх розстрілювали з кулеметів, але навіть падаючи, вони співали «Ще не вмерла Україна!». Пісню, що нині є нашим державним гімном. І хто скаже, що це поразка?

З нагоди цієї трагічної події в книгарні «Є» відбулося засідання «круглого столу» за участю студентів інституту історії, етнології і права та членів Малої академії наук.

– Під час засідання присутні дискутували навколо питання: чи справді Другий Зимовий похід армії УНР був походом відчаю, – зазначив  один із організаторів заходу, к.і.н, доц. Юрій Степанчук. –  У результаті всі дійшли спільної думки, що хоч Листопадовий рейд і не був переможним у військовому плані, проте став останньою відчайдушною, героїчною спробою наших вояків збройним шляхом відновити державність України.

Наталі ВОЗБРАНЮК