Зустрілася з нею холодного листопадового вечора, коли університет відправляв на спочинок самотні аудиторії. Коли подвір’я засвітилося теплими вогниками ліхтарів, а з рідної альма-матер вийшов останній студент, тоді з вуст приємної невисокої дівчини пролунало тихе «Привіт!». Отією світловолоскою з великими добрими очима та щирою посмішкою була студентка 3 курсу Інституту педагогіки, психології та мистецтв Аліна БАРАНОВСЬКА. Дівчина-сонце, дівчина-пісня, добра, справжня, відкрита душею, з дитинства закохана у співоче слово.

Уже з п’яти років відчула енергетичну магію сцени. Уперше, як тільки-но дівчинці виповнилося шість, стала переможницею конкурсу польського товариства. Лауреат обласних та всеукраїнських пісенних конкурсів, увійшла в двадцятку кращих на конкурсі «Червона рута» (тоді їй виповнилося 11 років). Отримала другу премію на міжнародному конкурсі «Захід – ХХІ ст.», посіла перше місце на «Осінній мелодії» всеукраїнського рівня. Також її зірка засвітилася на вершині міжнародного конкурсу «Музична парасолька», за перемогу в якому безмежно вдячна тепер своїй наставниці у «Співочому голосі університету» Ірині Борисівні Швець. Саме вона тоді допомогла дівчині підібрати пісню і зробити акторські перевтілення. Після конкурсу Аліні вручили путівку до Польщі, де вона дванадцять днів мандрувала визначними місцями Кракова, Варшави, Кельце. За усі здобутки й досягнення в рідному місті, звідки проросло творче коріння, її пафосно називають «Гордість Жмеринки».

– Твір, який маю виконувати на сцені, зазвичай, обираю сама, бо краще відчуваю, що до душі, – ділиться секретами творчості Аліна. – Але основним порадником, наставником, учителем, продюсером, спонсором, костюмером та стилістом є моя мама. Вона теж живе музикою й підтримує мистецьку атмосферу. Хоча, ані вона та й ніхто в сім'ї не має хисту до музично-пісенної творчості. Тому не знаю, з чийого джерела почерпнула життєдайну силу таланту. Мати каже, що цей хист подарований Богом. Вірю в це без жодних вагань, бо Він завжди зі мною у найскладніші та найвідповідальніші моменти.

Скромна, звичайна студентка, яка не виділяється з натовпу: таких тисячі, але є в ній щось таке, що притягує силою тяжіння, силою чарів. Важко відвести погляд від її емоційного, живого образу, втрачаєш власну думку, мимоволі перелаштовуєшся у її потік спогадів, мрій, поглядів на життя.

– Поважаю справді сильних вокалістів, противник бездарних на сцені, а таких чимало, не потрібно плутати зірку з метеоритом, який засвітився, згорів і впав, стерся об повітря, – зізнається співрозмовниця. – Зірка – це вічно сяюче  щастя, яке бачать люди впродовж століть. І навіть, якщо змінюються епохи, ці небесні вогники й далі продовжують без упину та спрагло горіти, освічуючи нічну небесну пітьму. Популярність – річ, що минає: сьогодні на руках носять, а завтра на твоє місце – тисячі таких, як ти.

Ця ніжна панянка із запалом в очах розповідає про кожен свій виступ, який жодного разу не обходився без хвилювання та душевного трепету.  До кожного виходу на сцену ставиться, наче вперше. Без смішних історій, пов’язаних з виступами, як і в кожного початківця, звичайно, не обійшлося.

– На одному з концертів у мене боліло горло і перед виступом, аби легше було під час співу дихати, смакувала м’ятним льодяником, – згадує співачка. – Так хвилювалася, що навіть не чула, коли оголосили мій вихід, тому на сцену вийшла з цукеркою в роті. А там уже не було куди діватися, тому так і проспівала усю композицію, боячись, щоб ніхто не запримітив такого казусу. Або інше: як у сім років я відчула себе справжньою зіркою. Після мого виступу на сцену вийшов незнайомий хлопчик мого віку з великим букетом квітів і вручив його мені. Радості не було меж. Тоді думала, що то світова слава!

У дівчини бойова група підтримки, без чого важко було б займатися пісенним мистецтвом. Це, перш за все, батьки, які і є творцями цього талановитого дива. Кохана людина, зв'язок з якою, власне, є магічним, адже народилися вони одного й того ж прекрасного дня і є справжнім віддзеркаленням один одного. Ну і звичайно ж подруга, теж Аліна, яка є кращим рецензентом усіх виступів юної співачки.

– Якщо хтось не вірить у справжню дівочу дружбу, то беріть приклад з нас. Повірте, вона існує, – говорить Аліна й посміхається до своєї тезки. – Головне – ніколи не здаватися! Завжди впевнено йти вперед! Дуже важливо не втратити життєвої рівноваги та не погасити іскри в очах! Як казала моя вчителька: «Треба встигати скрізь і всюди одночасно!». Тобто, вміти поєднувати мистецтво, творчість і професію з особистим життям, сім’єю,  що є невід’ємною ланкою життєвого золотого ланцюжка.

Ольга УРСУЛЕНКО