ДУШЕВНІ НОТКИ

Мелодія душі лунала соло,

тремтіли струни, мов тонка вуаль,

А я все озиралася довкола,

Усе чекала, де ж він, мій скрипаль?

Зривались ноти краплями погоди

Того небесного, невтішного плачу,

Я в музиці шукала насолоди,

Ховала сльози в пелені дощу.

Торкались люди ніжних струн лукаві,

Хотілося їм в душу зазирнуть,

І кожен з них важкий залишив камінь,

Щоб нелегкою стала ця життєва путь.

Та серця стук так прагнув до дуету,

Щоб в унісон із тим розвіять тугу,

Хто буде необхідний без портрету,

Для серця стане кращим в світі другом.

Юлія МЕЛЬНИК

***

САМ СОБІ ПЛИВИ

Чи я змінився? Га? Чи ні?

Чи це життя мене змінило?

Чи, може, якось повесні

Я розжену свої вітрила?

І попливу десь вдалечінь,

За гори, хмари і тумани,

Де завжди, вдень і уночі,

Не затихають океани.

Де є життя, неначе рай –

Воно існує, так існує.

Іди… що хочеш вибирай,

Там долю сам собі малюєш.

Там, де не дивляться, хто ти?

І не плюють собі ж у воду!

Де всі, як ми, із простоти,

Із невмирущого народу.

Андрій КОВЕРЗЮК

***

Читаю між рядків твої листи.

Вже вицвіли ті ніжні стрічки.

Ти ними дав мені зрости

І не згасив моєї свічки.

В словах тих ніби я живу…

То моя сутність і натхнення.

Ти напиши мені нову

Свого сторінку одкровення.

В твоїх листах – моє життя,

І його сила не згасає.

Я відтепер твоє дитя,

Яке тебе завжди чекає.

Оксана ШЕРЕМЕТА

***

І буде сонце сяяти у небі,

І вже не в сірім – будеш лише в жовтім.

І посміхатись завжди при потребі.

Все буде дуже добре. Буде!

Потім.

Ти будеш грітись від чиїхось рук

І чути часто: «Їж, живи, молись».

І перезуєш кеди на каблук,

Все буде так, як хочеш ти.

Колись.

Ти будеш так чекати той момент,

Що все-таки, як хочеш, зможе статись.

Ти – снів своїх невдалий інструмент.

Все буде дуже круто! Буде!

Якось.

Ірина ПАЛАМАРЧУК

***

Дощ – це лиш води потоки,

Люди – постаті над ним.

Поруч – далечінь глибока,

Котра в зговорі із ним.

Місто плаче в синім небі,

А над ними ліхтарі,

І блискучий сонця промінь

Десь сія удалині.

В теплім домі – інше світло.

Я іду у світ хутчіш,

А за мною гуркіт міста,

Що лунає все гучніш.

Нам життя дає пізнання,

А мороз дає чуття.

Від ходи міцніють ноги,

Від думок – складніш життя.

Наталія ГАВРИШ

***

На стіл чорнило розлилося,

Вогнем проникся сплячий біль.

Блідим гіллям здалось волосся,

Останніх фраз, важких неділь.

Далекий страх свій звук доносить,

Сльоза бринить і ось впаде.

Безодня знову мене просить,

Ще одна мить – й мене знайде.

Зі всіх сторін кружляє воля,

Та воля ця забита в кут.

Ми всі йдемо стежками долі,

Загиблим мулом у ставку.

Сергій КОВЕРЗЮК