У наш час, коли життя набирає швидкості центрифуги: вічного поспіху, безкінечної метушні та куйовдить мозок на повну, іноді хочеться відпочити, відійти від сірої буденності та розслабитися.

Одними із кращих «ліків для душі» є рукоділля, особливо – вишивання. Щодня йдучи біля чергової гуртожитку помітила, що ця жінка завжди вправно чаклує голкою на полотні. Цікаво, що ж за містерія відбувається? Напросилася на спілкування з майстринею.

Ще кілька років тому жінці, яка працює вахтером в гуртожитку №2 – Ларисі Остапенко, й на думку не приходило, що колись її зацікавить вишивання і стане улюбленою справою, заполонить усі думки, буде невід’ємною частинкою життя.

Одного разу восени Лариса Миколаївна опинилася на лікарняному ліжку. Після одужання жінку осяяло незвичайне, нестримне бажання – вишивати.

– Коли почала цим займатися, зрозуміла, що змінилася внутрішньо, – каже майстриня, – справа гармоніювала, надавала душевної рівноваги.

Зараз дошиває вже шосту картину. У її роботах – тепло кольорів, гармонія сюжету, глибокий і тонкий психологізм у художньому осягненні образів. Творить пані Лариса в релігійному стилі. На одну картину приблизно витрачає три-чотири місяці.

– Буває страшенно втомлюсь, але хоч на кілька хвилин сяду за вишивку, – з приємністю розповідає жінка.

Любить вона дивувати своїх рідних неординарними подарунками: онучці вишила картину «Дівчина-весна», до дня народження доньки готує «Таємну вечерю» – це монохромна картина, насичено-різнобарвне полотно, здалеку здається, що ніби олівцем намальована.

Лариса Миколаївна вважає себе щасливою людиною, бо на схилі років знайшла справу, яка приносить задоволення, не втомлює, додає сили та енергії.

– Вишивка поповнює мою скарбничку знань, – з усмішкою каже майстриня.

Тож побажаємо їй більше часу на улюблене хобі, терпіння і творчої наснаги!

Спілкувалася
Інна ЖМУРКО