Тетяна Ільніцька – енергійна і весела юнка, у якої рок-н-рол грає не лише в навушниках, але й у душі. У Тані драйвове життя, драйвовий характер і навіть драйв у піснях, які вона співає.

Пам’ятаю, як дівчина в півфіналі «Співучого голосу університету-2013» запалила публіку своїм «кавером» на пісню Bon Jovi «It’s My Life». Це, до речі, її друга участь у «Голосі...». Минулоріч вона теж добралась лише до півфіналу, але у фінал вирватись не змогла…

– У 2012 році я ще не була такою вправною у співі. Вдруге виступати на рівні з досвідченими вокалістами – це таки важко і, навіть, страшно – ноги тремтять, в горлі пересихає, – згадує юна співачка. – Зрозуміла, що вміння триматися на сцені приходить з досвідом. Тому в цьому році виступила набагато краще, ніж торік, але не достатньо добре, аби вийти у фінал.

Виступ на «Співучому голосі – 2012» у педуніверситеті став дебютним для дівчини – вона вперше заспівала соло. До цього усі старання були спрямовані на здобуття гарної освіти: дівчина завжди була старанною в навчанні, що допомогло їй вступити до інституту філології й журналістики нашого «вишу». Навчання на «бюджеті» Тетяна вважає своїм першим великим досягненням, до якого доклала чимало зусиль.

Про справжнє покликання та кумирів

Учителювання, все ж, не виявилось її призначенням долі, а лише професією на майбутнє. Насправді, дівчина марила сценою і музикою.

– Мене критикували, говорили, що неправильно співаю, – розповідає Тетяна. – Спочатку це пригнічувало – хотіла «закинути» спів, зайнятися чимось іншим, а потім взяла себе в руки і твердо вирішила не здаватися! Кожного дня намагаюсь переспівати себе саму. Тому прагнення до вдосконалення та силу волі, яку знайшла в собі в моменти падіння, вважаю другим великим досягненням.

Музика для Тані взагалі щось на кшталт «повітрезамінника». День її починається з музики (і продовжується також нею), мріє дівчина про рок-концерти, а її кумирами є рок-виконавці.

– Мій еталон вокалу – Стівен Тайлер з «Aerosmit» та Джеймс Хетфілт з «Мetallica». У співі, чомусь, намагаюся рівнятись на Крістіну Агілеру, – ділиться Тетяна, – хоч вона й поп-співачка, але має розкішний голос. Та найбільше моєї шаленої любові заслуговують лише вони – гурт «System of a down». Тому, хто відведе мене на їх концерт, буду вдячна до кінця життя! (посміхається)

Виступивши разом зі своїми друзями-музикантами (частиною гурту «Collapse») на розігріві у фіналі «Голосу університету», Тетяна знайшла ще одне прагнення – стати вокалісткою рок-гурту. Давно сформований «Collapse» допомогти їй не зміг. На поміч у здійсненні мрій прийшов інший новоспечений вінницький гурт, назву якого Таня поки що тримає у таємниці, обіцяючи, що дуже скоро ми про нього дізнаємося. Хлопці, учасники цього гурту, запросили її на вокал, що не може не радувати нашу героїню.

– Співати в гурті набагато важче, ніж виконувати соло під фонограму, адже тут ти – частина групи, орган цілого організму, від якого залежить доля всіх інших, – вважає співрозмовниця. – Та мене навпаки приваблює такий досвід, бо вникаючи у живу музику, відчуваючи її, співати стає неймовірно просто.

Про Тетянині захоплення

Задовго до вокальної мрії, у дівчини були й інші захоплення. Найбільшими з них є малювання та написання віршів. Для Тані це завжди був вияв її творчої душі, а не мета життя. Єдиними знаряддями в малюванні слугували простий олівець і папір. Художні «творіння» можна знайти майже у кожному зошиті дівчини.

Написання віршів також є її маленьким захопленням, яке вона використовує як сповідь, аби виразити почуття та виплеснути емоції.

– Пишу те, що відчуваю, – розповідає Таня. – Тематика моїх поезій різноманітна: це і патріотизм, де вболіваю за Україну, і філософія, де міркую над життям… Та найпоширенішою, напевне, є інтимна лірика. Мабуть, тому, що кохання – одне із найгостріших почуттів, яке викликає різноманітні емоції: від щастя – до злоби та ненависті.

Про любов до людей

Раніше, коли тільки познайомилась з Тетяною, вона мені здалася по-дитячому наївною і довірливою. Таких людей дуже мало і, зазвичай, їм важко в жорстокому світі. Зараз дівчина змінилася. Ніде не зникло її вміння по-дитячому радіти життю та по-справжньому веселитись, але з’явилася маска, за якою вона ховає щось у душі. І відкривається дівчина тепер далеко не усім.

– Я ціную в людях відвертість, щирість і життєрадісність, – зізнається Тетяна Ільніцька. – Ненавиджу лицемірів та брехунів. Коли знаходжу «таких» серед людей, яким довіряла, це змушує значно переглянути погляди на своє життя і коло друзів. Проте такі випадки навчили мене бути стриманішою, оцінювати речі об’єктивно та поменше довіряти людям. Вони мене змінили, змусили зняти «рожеві окуляри», які так любила, допомогли загартуватися до справжнього життя. Такі зміни вважаю своїм третім великим досягненням.

Інеса БЛАЖІЄВСЬКА