Вступаючи до ВНЗ, чимало студентів доволі часто опиняються перед новим етапом життя – пошуком своєї половинки. Помічниками у цьому наповненому життєвими баталіями шляху доволі часто стають одногрупники, котрі можуть бути не лише хорошими співрозмовниками, а й справжніми друзями.

Чи варто з цими людьми переходити на інший рівень спілкування? Чи взагалі потрібно мати з ними романтичні стосунки? Аби з’ясувати усі «за» та «проти» амурних історій в колективі, дізнаймося, що ж думають із цього приводу студенти ВДПУ.

Руслана Ткачук (4 курс, інститут філології й журналістики):

– Не маю такого досвіду. Якби ж обставини склалися іншим чином, то нічого поганого в цьому не бачу. Як на мене, в одногрупників багато спільного. Цікаве студентське, а згодом і подружнє життя. Стосунки між одногрупниками – певний стереотип, який так хочеться зламати.

Юрій Гончарук (ОКР спеціаліста, інститут історії, етнології і права):

– Маю подвійний погляд на цю ситуацію. З одного боку здається, що романтичні стосунки із колегами ні до чого хорошого не приведуть. З іншого – не бачу нічого страшного в тому, якщо друга половинка здобуває таку ж професію, як і ти. Я не новачок у таких стосунках. На першому курсі студентський роман відчув на собі сповна. Довго оговтувався після його завершення. За іронією долі сьогодні зустрічаюся зі своєю одногрупницею. Навчаємося разом у магістратурі. Незважаючи на те, що бачимося щодня, зовсім не набридаємо один одному. Навпаки щасливі, оскільки проводимо майже увесь час разом. Головне те, що кохаємо. А все інше немає ніякого значення.

Анастасія Осадчук (3 курс, інститут філології й журналістики):

– На мою думку, можна спробувати розпочати стосунки із людиною, до якої відчуваєш симпатію. Навіть, якщо це одногрупник. Не варто замислюватися, що про це подумають інші. Головне, самому отримувати задоволення від цих стосунків. На першому місці має бути кохання. А щодо стереотипів, то не варто надавати їм особливого значення.

Юлія Плахотнюк (2 курс, інститут педагогіки, психології і мистецтв):

– Вважаю, між одногрупниками не може бути нічого серйозного, оскільки ти бачиш цю людину щодня. Усі знайомі знають про ваші стосунки. Із часом це просто набридає. Захочеться спілкуватися з іншими одногрупниками. Почнуться ревнощі, образи.

Юлія Івасенко (ОКР спеціаліста, інститут іноземних мов):

– Моя група – це суто жіночий колектив, тому такої проблеми ніколи не було. Проте, якщо одногрупники дійсно кохають один одного і відчувають це серцем, то нічого поганого не бачу. Можливо, саме про ці почуття писав Володимир Сосюра: «Так ніхто не кохав. Через тисячі літ лиш приходить подібне кохання».

Скільки людей, стільки й думок. Хтось може перечити тому, що не зовсім комфортно почуватися в колективі, коли розійшлися через місяць, а навчатися разом ще декілька років. Добре, якщо припиняєте стосунки і залишаєтеся друзями. На жаль, так виходить не завжди. Саме тому потрібно заздалегідь запитати себе, чи справді бажаєте бути поруч із цією людиною. Чи це просто життєвий імпульс, котрий потягне за собою чиїсь важкі погляди у ваш бік і неприємні обговорення. Якщо ж впевнені в тому, що це ваша людина, відкиньте усі стереотипи і насолоджуйтеся моментами щастя!

Наталія ГАВРИШ