Які тільки геніальні мрії не приходять до людини в час, коли ще віриш у чудеса, дивишся на світ щиро та наївно, – у дитинстві. На цьому етапі життя з’являються перші бажання й перші уподобання професій: космонавт, лікар, пілот.

Та не всі прагнення втілюються в життя. Ми вирішили поцікавитися у студентів і викладачів, чи судилося їм здійснити свої дитячі мрії про майбутню професію.

Олександр Мозговий (кандидат технічних наук, доцент, перший заступник директора інституту математики, фізики і технологічної освіти):

‒ Конкретних бажань у мене не було, але я цікавився технікою, конструкціями, любив щось паяти, виготовляти різні пристрої.

Пам’ятаю, як вдома біля воріт росло високе дерево, до якого причепив антену, зробив приймач, щоб слухати радіо, але під час грози в нього поцілила блискавка. Ще полюбляв ремонтувати домашній телевізор. Тож, маючи такий потяг до фізики, у випускному класі задумався про навчання саме за цим напрямом. У виборі професії мені допомагала й мати, яка працювала вчителькою і прищепила любов до педагогіки. Коли навчався в університеті, повністю реалізував свої бажання, ще й встигав відвідувати ансамбль бального танцю. Завжди вважав, що чим більше в студента вільного часу, тим більше він витрачає його на непотрібні речі. Коли в людини активне життя, вона правильно розподіляє власний час.

Віктор Рогач (кандидат біологічних наук, доцент, відповідальний секретар приймальної комісії):

‒ У ранньому віці хотів бути лікарем. Інколи себе ним уявляв: діставав іграшки, брав ніж, розпорював їм «животи», витрушував з них все і набивав нитками, за що потім від батьків отримував на горіхи. У той час мені дуже подобалося читати книги, але не художню літературу, а посібники з біології та хімії. На жаль, мрія працювати лікарем не здійснилася. Натомість отримав педагогічну освіту, продовжив сімейну традицію. Професія викладача мені до душі, вона дає змогу допомагати дітям досягати високих результатів у науці. Це свого роду й тест на витримку.

Ольга Коляструк (доктор історичних наук, професор, завідувач кафедри філософії, соціально-політичних дисциплін та етнології):

‒ День, коли обрала професію пам’ятаю дуже добре. Після закінчення першого класу влаштовували показ наших досягнень для батьків. Демонстрували, чого навчилися і ким хочемо стати. Учителька дала мені роль узбечки, яка декламувала вірш (що згодом став для мене дороговказом): «Мне б учительницей стать!» – Думает узбечка. – Буду детям ставить «пять» за каждое словечко». У мене залишилося настільки сильне враження від першої вчительки, що мріяла саме про цю професію. Був один момент, коли засумнівалася у виборі, бо почала відвідувати театральний гурток, та все-таки не змінила уподобань.

Роман Рушковський (3 курс, інститут фізичного виховання і спорту):

‒ До вибору майбутньої професії мене підштовхнув батько в дитинстві. Він давав мені кишенькові гроші в обмін на те, аби робив йому масаж. Із часом мені почало це подобатися, але окрім масажу приваблювали силові види спорту. Відвідував спортивні секції, які допомагали проводити вільний час з користю, виробити силу волі й досягнути своєї мети.

Софія Блідченко (1 курс, інститут педагогіки, психології і мистецтв):

‒ Із дитинства (завдяки батькам) виявила любов до мистецтва. Почала грати на фортепіано, дуже хотіла стати співачкою. Згодом відвідувала танцювальний гурток. Це дало мені змогу всебічно розвиватися. Схильність до мистецтва проявлялася і в буденному житті: іноді брала віник і уявляла, що це гітара, намагаючись заграти. Жодна гра в класики з друзями не обходилася без співів і танців. Та й зараз не уявляю свого життя без рядка пісні чи танцювального залу. Тому танцюю всюди і ще й знаходжу час, аби працювати хореографом у школі.

Руслан Руденький (1 курс, інститут філології й журналістики):

‒ У шостому класі на уроці фізичного виховання ми здавали підтягування. Мені було дуже соромно, що не зміг виконати норматив. Після цього поставив собі за мету зайнятися спортом. Уже за рік посів перше місце на шкільних змаганнях. Із тих пір спорт став частиною мого життя. Я почав захоплюватися футболом, а згодом це переросло в мрію, але нездійсненну. Крім спорту полюбляв спілкування, тож вирішив стати спортивним журналістом, оскільки цей фах поєднує в собі мої захоплення.

Олена ОСТРОВСЬКА