Загалом вінничан не дуже бентежить той факт, що парк закладено на старому кладовищі, а забобонні городяни просто обходять могили якнайдалі.  Однак подібне історичне явище зацікавило нас і щоб дізнатися якнайбільше інформації, редакція «СТ» звернулася до місцевого екскурсовода, краєзнавця, студента-історика нашого університету Олександра Федоришена.

Центральний парк –  католицький некрополь

– Колись уся вище згадана територія була величезним природним Калічанським яром, на межі якого був зроблений цвинтар для вінничан католицького віросповідання, – розповідає Олександр. – Кладовище справді старовинне, проіснувало воно з XVIII століття до середини 1930-х років. Тут був такий собі вінницький «Личаків» за аналогією до знаменитого львівського некрополя, адже в цих місцях знаходились старовинні склепи, що використовуються в погребальних традиціях католиків.

Коли настали сумнозвісні 30-ті і радянська влада зрівняла кладовище з землею через його древність, на тому місці «великодушно» розбили парк.

– Взагалі-то, це була традиція не лише радянської влади, а загальноєвропейська, – каже Олександр Федоришен. – У XVIII столітті архітектурно-паркові ансамблі, чи то природні, чи рукотворні, як правило, утворювали на старовинних некрополях. За радянських часів міська влада, згідно з нормами повинна була штучно підняти ґрунт на 2,5-3 метри, проте документів про проведені роботи немає.

 Воно й не дивно, адже і донині око допитливих вінничан може побачити залишки склепів. З розповідей місцевих жителів, в 70 роках минулого століття, коли в парку робили штучне «лебедине» озеро, то на дні котловану була знайдено велику кількість людських останків.

«Райдуга» –  концерти на останках пращурів

Поряд із кіноконцертним залом «Райдуга» знаходиться одне з трьох масових поховань «вінницької трагедії» – масових розстрілів вінничан та жителів області, які проводило управління НКВС упродовж 1937-1938 років.

– До будівництва «Райдуги» на цьому місці розташовувався концертний майданчик-мушля – «Зелений театр». У розповідях старожили описують цікавий випадок: до Вінниці в кінці 60-х приїхав відомий український оперний співак Іван Козловський. Оскільки він був людиною забобонною, то начебто відмовився співати в «Зеленому театрі», коли почув від місцевих організаторів концерту про могили, що поряд.

Улітку 1943 року після проведених німецькою адміністрацією розкопок було виявлено 14 могил та відповідно 1383 тіла, які були перепоховані в братську могилу на вулиці Підлісній (нині територія Центрального кладовища). Окупантам було цілком достатньо цієї кількості для дискредитації та звинувачення радянської влади. Зараз на місці захоронень «невинно убієнних» жертв стоїть пам’ятний знак…

Православний цвинтар за універмагом

Паралельно до католицького кладовища через Хмельницьке шосе існував православний цвинтар, що починався від будинків за Центральним універмагом і доходив до сучасної площі ім. В. Стуса.

– На цьому кладовищі хоронили триваліший час, ніж на попередньому, десь до кінця 70-х років ХХ століття, – розповідає О. Федоришен, – церква Воскресіння Господнього планувалася архітектором Григорієм Артиновим як цвинтарна, і призначалась для відспівування покійників та поминання православних вінничан. Фактично він збудував її і для себе, адже біля неї був похований у грудні 1919 року. Крім нього, на цьому кладовищі була похована відома вінницька підпільниця Лариса (Ляля) Ратушна, міністр юстиції уряду УНР Дмитро Маркович, соратник Леніна по «Союзу боротьби за визволення робітничого класу» Петро Запорожець та інші відомі регіональні діячі.

Багато хто, напевно, помічав на цій території цілі барикади із землі, які нагадують чи то ремонтні роботи, чи то розкопки.

– Ці гірки начебто були зроблені для вінницьких велосипедистів-екстремалів, – пояснює Олександр (чим безумовно здивував). – Вони хотіли проводити тут свої тренування, але, мабуть, дізнавшись про минуле цієї території, передумали…

Але і православний цвинтар не оминула доля католицького – його теж вирішили закрити і перенести.

Олімпійський вогонь через кістки

– У межах Московської «Олімпіади – 1980» у Вінниці розпочали розширення та оптимізацію Хмельницького шосе, – констатує Олександр Федоришен, – адже це був шлях, через який і мала пройти факельна хода олімпійців з вогнем. Кладовище через розміри і старість теж вирішили знести. Здійснили низку перепоховань відомих персон, тої ж Лялі Ратушної, але, приміром, могилу Г. Артинова такий «привілей» оминув… На місці колишнього цвинтаря був закладений парк для прогулянок, тут нині встановили монументи Січовим Стрільцям та жертвам Голодомору.

Інеса БЛАЖІЄВСЬКА