Одного з похмурих та холодних ранків листопада, коли всі студенти дрімали на парах, а викладачі монотонно «наспівували» свої лекції, університет пробудила звістка про те, що до нас завітав соліст гурту «ТіК» Віктор Бронюк. Колись він вільно крокував корпусами та поверхами, навіть не замислюючись над тим, що сьогодні, аби зайти до храму науки, доведеться позувати перед камерами студентських мобільників та фотоапаратів, роздавати автографи фанатам.

Як тільки відчинилися двері аудиторії і завиднілися русяві кучері співака та вишиванка, тієї ж миті з'явилося яскраве світло, не знаю, чи то освітлення нам увімкнули, чи справді в той момент нарешті настав сонячний світанок.

Веселий, доброзичливий, позитивний чоловік стояв за кафедрою і розповідав нам цікавинки зі світу шоу-бізу. Яскрава зірка усіх телеканалів і водночас звичайнісінька людина, наш земляк, випускник Інституту історії, етнології і права. Діалог вийшов справді теплим, щирим та відвертим. Ми запитували про все, що хотіли, а він поволі відкривав нам завісу зіркового життя.

– Як і коли сформувався склад гурту «ТіК»?

– Ще під час навчання в університеті об’єдналася група людей небайдужих до музики. Спочатку нам, студентам, навіть надали для репетицій кімнатку в підвальному приміщенні, але там були проблеми з вентиляцією, відтак усе тимчасово призупинилось. Згодом, зі світу по нитці, зібрали усе необхідне: інструменти, апаратуру, звукотехніку – так і працюємо досі.

– Звідки черпаєте натхнення та нові ідеї?

– Буває, як прийде рима, а під рукою немає папірця, наспівую на диктофон, а якщо є де писати, то там уже даю волю фантазії. У студентські роки на парах здебільшого займався створенням нових маленьких музичних шедеврів.

– Ви були зразковим студентом?

– Та де там. Усе якось бракувало часу, бо займався громадськими справами. Проте, учителем хотів і навіть мріяв стати. Але доля склалася інакше, і не шкодую. Якби не тодішні перипетії, не було б зараз гурту (який, до речі, складається переважно з випускників «музпеду») і нашої оригінальної музики.

– Як встигаєте поєднувати зіркове життя з особистим? Дружина не ревнує до творчості?

– Звичайно, вона хвилюється за мене. Розумію, що часто їй з малюками мене не вистачає, та й сам завжди сумую за ними, коли далеко від дому. Але Таня вже звикла і ставиться до моєї роботи з розумінням. Вважаю її справді другою невід’ємною  половинкою, бо наснилася мені у віщому сні ще задовго до того, як ми познайомилися!

– Не втомлює популярність? Фанати не набридають?

– Наприклад, якщо гуляю з дитиною, і вона спить у колясці, а звідкілясь береться якийсь таксист і сигналить на всю, або ще й щось вигукує на кшталт: «Вітя, що співає про оленів! Живий!» (а який же я маю бути?), то не дуже приємно. Але, якщо їду за кермом і мене зупиняють «даішники», то коли впізнають – просто просять автограф. Так, звичайно, навіть дуже зручно! (сміється)

– Рaparazziне замучили?

– Тут по-різному буває! Але ніяких курйозних ситуацій з ними не було. Із журналістами дружимо, навіть маємо пісню під назвою «Свєта». Зрештою, все має бути в міру. Просто не треба занадто нишпорити в особистому житті людини, а на решту запитань завжди без проблем відповідаю. Немає таких, які можна ставити, а які – заборонені. Я нічого ні від кого не приховую.

– Хворіли коли-небудь зірковою хворобою?

– А що це таке? Грипом хворів, а цього не знаю! Насправді, таким не страждаю. Немає такого поняття як «зіркова хвороба». Його вигадують фанати, журналісти, співаки, але нічого подібного в житті не відчував. Просто роблю справу, яка мені подобається і, сподіваюся, цим приношу задоволення людям.

– Нещодавно вийшов хіт з Іриною Білик «Не цілуй». Чия це була ініціатива?

– З цією артисткою товаришую і люблю співпрацювати. Запропонував я, вона погодилася, тим паче, що давно уже не співала українською.

– З якими ще зірками шоу-бізнесу дружите?

– Найближчими друзями, певно, є Потап і Настя Каменських, Андрій

Кузьменко. З ними  пов’язано багато приємних життєвих моментів.

– Що побажаєте читачам «Студентської території»?

– Студентське життя проходить дуже швидко, тому цінуйте кожен день. Живіть, навчайтеся, ходіть інколи на пари, намагайтеся поєднувати особисте, соціальне і студентське життя, і від того вам буде веселіше жити. Будьте чи то бешкетниками, шибайголовами, чи то відмінниками, але живіть так, аби вас ще довго пам’ятали викладачі. Щоб, коли ви приходили в гості  до університету, вас хотіли бачити і чекали наступної зустрічі!

Ольга УРСУЛЕНКО