Рідна мова північних сусідів заполонила наші екрани. У повсякденному житті українські диктори і ведучі різних шоу, програм здебільшого спілкуються російською, і це залишає помітний відбиток на їхніх телепродуктах. Через те чуємо суржик подекуди й ненормативну лексику.

Дехто мліє, побачивши на екрані улюбленого виконавця пісень чи то відому спортивну зірку. Явний фанатизм розкриває глядачам лише очі, адже ті можуть, не змигнувши, вкотре роздивлятися нове вбрання Могилевської або ж м’язистий торс братів Кличків. А вуха, шановні, Ви не пробували нашорошити: якою мовою Ваші кумири дають інтерв’ю? Явно не солов’їною. На жаль, українська мова не стала для них мовою живого спілкування.

Телебачення виступає не лише способом подачі інформації, а й неабияк впливає на формування громадської позиції. А якою ж буде та позиція: коли не ввімкнеш телевізор, то чомусь завжди натрапиш на серіал, сценарій якого дублює попередній. Та щоб хоч якось вирізнитись, його розтягують ще на 80 серій. Як це зробити? Та зовсім неважко. Наприкінці фільму до літньої сусідки раптом приїжджає погостювати троюрідний племінник-красень з Челябінська із закохується в головну героїню, яка от-от має вийти заміж за шкільного друга. Любовний трикутник, у якому два катети і одна гіпотенуза доводять один одному кожен свою теорему. І все… Увага емоційних дамочок знову прикута до екранів на місяців так зо три. Невже хочеться наслідувати героїв таких зворушливих мильних опер? Подібні серіали не несуть ніяких культурних цінностей, від їх перегляду, як на мене, життя стає абсурдним.

Чому ми дивимося російські фільми з українськими субтитрами внизу? Яка може йти мова про розквіт держави, коли замість того, щоб творити власне мистецтво, підбираємо «недоїдки» і радіємо цьому безмежно. Ми ще більше падаємо в очах іноземців, замість того, щоб покращувати імідж на міжнародній арені. Невже нашій країні не потрібне власне якісне кіно? А можливо, відсутній попит на оту якість чи ж немає для кого її транслювати? З боку влади немає підтримки хороших вітчизняних режисерів, це й зумовлює їх виїзд за кордон. І наші генії працюють на благо інших держав.

Кожен медіаграмотний споживач відомостей може ігнорувати тим запропонованим інформаційним «меню», яке маніпулює його свідомістю. Тому й має право вимагати якісного і головне національного продукту. А журналіст, зі свого боку, повинен надавати правдиву інформацію і творити медійний виріб згідно зі стандартами, законами і морально-етичними нормами. Думаю, спільна праця здатна змінити ситуацію українського телебачення на краще. Адже навіть у чагарниках, крізь будяки квітка може пробитися на світ.

Яна СТРАТІЙЧУК