Посеред пари нишком триматися за руки під партою. Каліграфічно виводити конспекти, бо їй через рік переписувати. Залишати на полях закохані помітки, які розгадає лиш єдина. Користуючись безкарністю прогулу чи перевагою студентського посвідчення, гайнути удвох поглиблювати географічні знання безпосередньо на місцевості.

Під снігопадом бігти в інший корпус, щоб у вільні хвилини разом випити кави. Вічно водити його чи її за собою «хвостиком», коли так рідко в «дорослому» світі є можливість бути нерозлучними. Ох, чи буває більш безтурботна і щаслива любов, ніж у час буремного студентства?

Олексій та Юлія Войтовики – студентська подружня пара, яка навчається в Інституті математики, фізики й технологічної освіти Вінницького педагогічного університету. Він родом із с. Біляни Чернівецького району, вона – з Хмельниччини (м. Волочинськ). У тіні математичного аналізу й лабораторних, грому каструль на гуртожитській кухні й несусвітніх студентських нісенітниць, притишених нічних серцевиливань і дивної дружби почалася їхня спільна історія.

Перспективного і знаючого свою справу магістра-інформатика Олексія в інституті, мабуть, знають всі. Його хвалять і ставлять за взірець викладачі. Цей студент – постійний учасник олімпіад, наукових конференцій та інтелектуальних конкурсів. Вдало поєднує навчання з посадою старшого лаборанта кафедри математики і методики навчання математики. Своїх перемог не рахує, але кількома дуже пишається. Зокрема, став призером міжнародного конкурсу програмування «ACM International Collegiate Programming Contest». До педагогічного ВНЗ подався по братових слідах, що старший майже на три роки. Той увів у курс справ і правильну компанію. Успішний старт хлопець підкріпив подальшими стараннями і невгамовною працею.

Олексій познайомився з Юлею, яка зараз навчається на 3 курсі, в її перші дні в університеті. У першокурсниці не склалося з попередніми товаришками, і вона вирішила відселитися до третьокурсниці Наталі. Співмешканки саме знесли речі новоприбулої і порядкували в кімнаті. Зненацька до оселі з розгону влетіли двоє галасливих напіводягнених і розгарячілих – літо ж! – парубків. Спокійна й налаштована на сумлінне навчання Юля зблідла: з вогню та в полум’я! Там одне не вийшло, а тут сусідка радо підморгує нахабам, що ввірвалися, наче до себе додому! Пізніше виявилося, що ті розбишаки − дуже привітні й надійні хлопці – близькі друзі й одногрупники Наталі Олексій та Олександр. Гуртожитські й студентські закони з часом ставали Юлі дедалі зрозумілішими. Слушними були підказки бувалих колег, із якими дуже здружилася.

Де, як не в гуртожитку, найточніше можна з’ясувати, хто чим дихає. Особливо, чи буде з майбутньої вчительки вміла господиня. Не подавав виду, але приглядався до новенької й Олексій.

Юлія тим часом трудилася на свій авторитет. Встигала старанно вчитися, багато чим цікавилася і невтомно хазяйнувала. Щиро кажучи, Олексій припав їй до серця задовго до того, як почалися романтичні стосунки. Потай сердилася, ображалася, що він уперто її не помічає. Але нічого змінити не могла і підходила, як то кажуть, здалеку: допомагала дрібницями, завжди бувала поряд у потрібний момент, частенько запрошувала посмакувати ласощами власного виробництва. Втішалася щирим спілкуванням, та й хлопець охоче ставав у нагоді: про суворих викладачів попереджав, позичав старі конспекти. Коли-не-коли розтлумачував складні теми, виконував і пояснював непосильні завдання. Лиш згодом дізналася, що подібними знаннями юнак намагається заробляти на життя. А їй допомагав по дружбі.

Олексій між тим великими ковтками впивався принадами вільного студентського життя. Група на той час зібралася на диво дружня. «А давайте сьогодні…», – поки лектор вдає, що не помітив, з таких записок починалися немислимі «підемо», «скажемо» і «зробимо».

Насичений навчальний рік збіг швидко. Натомлені мученики науки роз’їхалися на заслужені канікули. Та вдома Олексій несподівано заскучав за Юлиною дружбою чи то пак… І став негайно виправляти недопрацювання.

Почалися телефонні дзвінки, нескінченні побачення, безжурні усамітнені прогулянки набережною чи парком. Чим далі, тим більше закохані розуміли, що стають одне для одного незамінними.

Уже через рік 31 серпня 2013 р. гуляли весілля. На визначну подію закохані власноруч вишивали бісером вінчальні ікони. Юля – здібна майстриня-рукодільниця: із бісеру плете, і вишиває, і в’яже. До копіткої ручної праці над святинями взявся і жених. Знають: усе, створене з добром і любов’ю, стане вірним родинним оберегом. Ще одну реліквію молодої сім’ї – весільний рушник − наречена гаптувала вечорами, впоравшись із домашнім завданням і хатніми клопотами.

Молодята повінчались у неділю і вирушили у весільну подорож в... університет. З понеділка вчорашня наречена сидить за партою, гарнюща, квітуча, з підправленими розкішними локонами.

– Юліє, що у вас за свято? – помітила викладачка.

– Заміж вийшла, – з гордістю і здивуванням водночас відповіла дівчина.

Із того часу після занять кулею летить у гуртожиток готувати смачні обіди коханому. Перебралися в кімнатку, яку енергійна дружина чепурить кожну вільну хвилину. «Ой, як у вас по-домашньому затишно!» – вигукує кожен, хто вперше заскакує в їхнє подружнє гніздечко. Від університету тільки й пільг для студентської сім’ї, що позачергове поселення в гуртожиток. Але й за це молоді люди дуже вдячні.

– Закрили один з гуртожитків, тому того року було непросто заселитися. То нам пощастило, – пояснює Олексій.

З літа стане складніше. Він матиме диплом і не матиме дешевого житла… Тож думи про пошуки вже нападають на його молоді, але відважні плечі. А поки що раюють. І далі вечорами дивляться кіно, ходять на пікніки чи на каток, збирають улюблених друзів на піцу, разом мандрують, складають плани. Олексій крутиться, як дзиґа, безперервно шукає підробітки, щоб утримувати сім’ю. Намагається усе тримати під контролем, стає ще більш зайнятим і відповідальним. Юля як зразкова дружина береже мир і затишок, придумує цікавинки, дбає, щоб усе було красиво. За що не візьметься, на тому залишає відбиток своєї любові. Зізнаються: навчання якось непомітно відійшло на другий план.

Правду кажуть, що насильно милим не будеш. Але щастя буває таким настирним, що хоч не одразу, та на краю світу знайде, не те що на 4-му поверсі гуртожитку №3.

Антоніна БАСЕНКО