Коли заходите у двері нового корпусу на першому поверсі, знайте – їх встановлював столяр Павло Олексійович Підоприга.

У невеличкому кабінеті, заваленому столярським реманентом, гостинний і усміхнений господар поділився сокровенними історіями земного буття...

Павло Олексійович народився в селі Сьомаки Жмеринського району на Вінниччині. Шкільні роки тихо промайнули і юнак вступив до Браїлівського училища. Потім, як і всі радянські хлопці, залишив рідний край і пішов служити до армії. Потрапив у прикордонні війська. Та провів у лавах захисників Вітчизни не рік і не два, а більше чверті століття! Доля привела Павла спершу до Німеччини, де перебував близько дев’яти років. Далі молодого солдата на 12 років перевели на Далекий Схід у Хабаровський край. Такий же відрізок часу прожив біля океану на Сахаліні, на острові Кунашір (Курильські острови). Скрізь Павла Олексійовича супроводжувала вірна родина – дружина та двоє синів. Разом змінювали школи, квартири, оточення... Нині щоразу згадують безмежні води Тихого океану…

Після того, як чоловік вийшов на військову пенсію у 1986 році, сімейство осіло в рідній Жмеринці та розпочало нове життя вже без постійних переїздів. Дорослі сини нині теж мешкають у місті залізничників: один – медик, працює у психоневрологічному відділенні жмеринської лікарні, другий – кухар. Радіє Павло Олексійович вже й онукові, якому нещодавно виповнилося сім місяців.

Щодня столяр долає дорогу зі Жмеринки до Вінниці й назад. Шлях займає близько двох годин. Хоча й любить обласний центр, однак визнає: удома краще. Не зраджує своїй малій батьківщині, де має чимало занять для душі й не тільки: разом із сім’єю обробляють 40 соток городу, мають у господарстві курей, качок, кролів. Чоловік просто обожнює собак. Має двох хвостатих товаришів, які ладні життя йому віддати. Раніше мав ще й власну пасіку, доглядав працьовитих бджілок. ґаздують разом із дружиною, яка раніше була соціальним працівником, а сьогодні – на пенсії.

Відремонтувати Павло Олексійович може що завгодно: замки й парти, вікна і двері. Ще з армії любить майструвати власними руками. Хоч офіційно вважається столяром третього корпусу, однак робота його скрізь знайде: в актовій залі, в гуртожитках, в аудиторіях усього навчального закладу.

Студенти, викладачі, співробітники університету добре знають Павла Олексійовича Підопригу і завжди бачать його в гарному настрої з посмішкою на устах. Він дуже любить спілкуватися, тож кожен із задоволенням зупиняється, щоб перекинутися з ним хоч кількома словечками, пожартувати, запитати щось, побажати гарного дня… У відповідь столяр зігріває усіх теплим поглядом своїх променистих очей.

Аліна РУДЧЕНКО